Ерос (філософія)


Ерос (від імені бога статевої любові в давньогрецькій міфології, син богині кохання Афродіти та її постійного супутника) – статева пристрасть, глибинне відчуття, що розуміється як сила, яка організовує праматерію, бувши водночас джерелом її розвитку.

Зміст

  • 1 Ерос у філософії
  • 2 Вчення про ерос Платона
    • 2.1 Проблема пізнання у Платона – це проблема Ероса
  • 3 Виноски

Ерос у філософії

Ще Артур Шопенгауер дивувався тому, що любов служила матеріалом тільки для поезії, а не для філософії, якщо не брати до уваги досліджень Платона, Жана-Жака Руссо та Іммануїла Канта[1].

У давньогрецьких міфах ерос виступав в якості найбільшого блага, що об'єднує життєвої сили, натхненного начала. Давньогрецькі мислителі, включаючи Арістофана, Платона, Аріксімаха, співвідносили ерос з тілесною і духовною любов'ю, з руйнвною пристрастю і з творчою енергією.

Ідеї ​​Платона і Зигмунда Фрейда символізують два найглибших перевороти в осягненні ероса. Ними створено дві радикально протилежні концепції: один прагнув до філосовського осягнення ероса, інший - до наукового.

Платон і Фрейд трактували ерос як початкову потужну пристрасть. Але як пояснити любов - виявлення людської природи? Чому люди тягнуться один до одного? Як виникають ідеальні переживання? Різноманітні переживання любовної пристрасті – доля людини. Парадоксальні прояви ероса – таїнство. Тенденцію сексуального інстинкту (ероса) визначає принцип задоволення - чільний принцип психічного життя.

Зигмунд Фрейд вважав, що еросу протистоїть танатос (інстинкт смерті, потяг до смерті, інстинкт і потяг до агресії та деструкції) і що боротьба цих сил є активною, фундаментальною і визначальною підставою життя і психічної діяльності людини. Для психоаналізу характерно розуміння ероса і танатоса (і їх боротьби) як сил, спочатку присутніх в психічному житті і, як правило, тих що виявляються в перемішаному вигляді, в різних пропорціях. Психоаналіз твердить, що боротьба ероса і танатоса йде з перемінним успіхом, але результат її, зумовлений природою речей, може бути тільки один – врешті-решт, перемагає танатос.

Вчення про ерос Платона

Платона лякала кожного дня картина безжальної і патологічної експлуатації закоханих одне одним. Він вважав, що все це є наслідоком ненаситної і нестримної користі. І цю саму користь він не міг ясно відокремити від пристрасті, від чого вона опинилася приписана самому богу Еротові.

Складну проблему ероса Платон вирішує в діалогах «Федр»[2] і «Бенкет»[3]. У діалозі «Федр» відтворюється осяяння, примиряє великого філософа з Еросом після багатьох років аскетичної боротьби з ним.

Очищення уявлення Платона про ерос, узяте в діалозі «Федр», було потім філософськи осмислено в «Бенкеті»). Замість того, щоб розсікати всю область еротичних явищ по горизонталі (на верх і низ), на духовне і матеріальне, на досяжне розумом і чуттєве, небесне і земне, – Платон виробляє розсічення вертикальне: на праве і ліве, на святе і ганебне, на добре і зле, причому, праве має всі ступені, починаючи з чуттєвої і фізичної і закінчуючи сферою небесною, так само як ліве погано не тим, що воно чуттєве і матеріальне, а тим, що воно нігілістичне і викривлене.

У «Бенкеті» Платон вже самим вибором сцени створив вдалу раму для вирішення проблеми Ероса. З найдавніших часів бенкети були для греків місцем, де передавалися традиції справжньої чоловічої арети [4] і де вона превозносилась у віршах і співах. Бенкети відносилися до найстійкіших форм спілкування між вчителями та учнями і завдяки цьому набували зовсім іншого характеру. Філософські та вчені праці, що містять у своєму заголовку слово «бенкет», є свідченням того впливу, який чинила філософія та її глибока проблематика на такого роду зібрання.

Проблема пізнання у Платона – це проблема Ероса

Ерос задає життя природі, тягне всі протилежності один до одного. Але тільки мова Сократа в цьому діалозі, що передає слова Діотіми, містить основні положення платонізму. А вона каже, що Ерос не такий вже великий і всемогутній бог. Він дитя Пороса – бога достатку і Пенії – богині бідності. Звідси і слава Ероса. Він завжди прагнув володіти чимось, символізує брак чогось. Ерос змушує людину відчувати незадоволеність. Ерос змушує людину охоплювати весь світ збирання.

Отже, в кожній людині закладено прагнення досягти прекрасного й уникнути потворного. Тому, що душа, перш ніж вселятися в наше тіло, споглядала прекрасне само по собі, рівне само по собі, справедливе само по собі. А тепер, зіткнувшись з прекрасним у природі, починає все це пригадувати. А Ерос, як би з'єднує чуттєвий і розумний світ. Він дозволяє душі в зіткненні з чуттєвим світом все більше наближатися до прекрасного. Милуючись і дивуючись чуттєвим світом, людина переходить від однієї ступені до іншої, все більш і більш наближаючись до прекрасного як такого, а цим прекрасним виявляється знання. Проблема полягає в тому, щоб допомогти душі згадати справжнє знання, ідеї, що можливо тільки на шляху Ероса.

І людська душа прагне вподобатися Душі Космічній. Значить, ідеї доступні людській душі тому, що вони присутні в Душі Космічній. Світ створено розумно, згідно з благом. Благо світу – це і є реалізація ідей.

Виноски

  1. ↑ http://az.lib.ru/s/shopengauer_a/text_0040.shtml
  2. ↑ http://psylib.ukrweb.net/books/plato01/21fedr.htm [2]
  3. ↑ http://lib.ru/POEEAST/PLATO/pir.txt [3]
Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.


Ерос (філософія) інформація про


Ерос (філософія)
Ерос (філософія)

Ерос (філософія) інформація Відео


Ерос (філософія) Перегляд теми.
Ерос (філософія) що, Ерос (філософія) хто, Ерос (філософія) пояснення

There are excerpts from wikipedia on this article and video



випадкові Повідомлень

Соціальних рахунків

Facebook Twitter VK
Copyright © 2014. Пошукова система