Дзюба Іван Михайлович

Дзюба Іван Михайлович

дзюба іван михайлович синиша
Іва́н Миха́йлович Дзю́ба (* 26 липня 1931, с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область) — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992–1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999–2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України.

Співголова Головної редакційної колеґії «Енциклопедії сучасної України».

Головний редактор журналу «Сучасність» (1990-ті рр.), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» та ін.

Зміст

  • 1 Життєпис
  • 2 Проблеми зі здоров'ям
  • 3 Твори
  • 4 Кінематографічна діяльність
  • 5 Нагороди і відзнаки
  • 6 Примітки
  • 7 Посилання
  • 8 Джерела

Життєпис

Народився в селянській сім'ї с. Миколаївка Ольгинського району Сталінської області.

1932 — родина, рятуючись від Голодомору, переїхала в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, потім — в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ), де Іван Дзюба закінчив середню школу № 1. До 17 років розмовляв російською.

Закінчив російську філологію в Донецькому педагогічному інституті, згодом аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Друкуватися почав з 1959.

В 1962 році звільнений з посади завідувача відділу критики журналу «Вітчизна» «за ідеологічні помилки», а в 1965 — з роботи у видавництві «Молодь».

31 липня 1963 взяв участь (разом із Т. Цимбал, М. Коцюбинською, І. Драчем, С. Тельнюком, М. Вінграновським, Ю. Назаренком, І. Жиленко) у несанкціонованому творчому вечері в Першотравневому парку Києва, присвяченому 50-річчю з дня смерті Лесі Українки.

У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом із Василем Стусом і В'ячеславом Чорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.

1965 року написав памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (перше видання — Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, № 5-7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Автор власноруч надіслав її до найвищих керівних органів УРСР у сподіванні, що влада врахує перегини в національній політиці й «виправиться».

У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях. Зокрема, 1972 року був виключений із Спілки письменників України.

В рамках погрому української інтелігенції 1972 року, влада знову повернулася до його публіцистичної праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». За офіційною інформацією, ЦК КПУ постановою від 7 лютого 1972 року доручив комісії в складі А. Д. Скаби (голова), В. Ю. Євдокименка, Ю. О. Збанацького, В. П. Козаченка, Л. П. Нагорної, П. О. Недбайла, В. А. Чирка, М. З. Шамоти та П. Й. Ящука розглянути листа Івана Дзюби, адресованого першому секретарю ЦК КПУ Петру Шелесту та голові Ради Міністрів УРСР Володимирові Щербицькому, та додану до листа працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

15 лютого 1972 р. комісія, «проаналізувавши згаданий лист та матеріал І. Дзюби, а також вивчивши матеріали зарубіжної антирадянської преси і радіо за період з 1966 по 1972 рік» комісія «прийшла до висновку, що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку й до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР». Василь Стус називав рецензію цієї комісії «з відверто поліційними, кровожерними заявами», а про самих рецензентів Дзюби писав що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кагебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді.»

1973 — Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після «помилування» його не оголосили «тунеядцем» завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов йому роботу коректора у багатотиражці Київського авіазаводу.

Восени 1989 року був одним зі співзасновників Народного Руху України

З 1991 — головний редактор журналу «Сучасність», згодом — голова редакцiйної ради.

В листопаді 1992 року став другим міністром культури незалежної України (до 1994). Їздив на роботу в громадському транспорті, соромлячись користуватися службовим автом.

1999–2005 — очолював Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Один із учасників ініціативної групи «Першого грудня».

З 2001 року — почесний доктор НаУКМА.

Проблеми зі здоров'ям

Іван Дзюба захворів на туберкульоз легень ще у студентські роки. Потреба у постійному лікуванні й певних умовах життя задля виживання давало КДБ чудовий інструмент тиску на Дзюбу. На думку дослідників, саме через загострення хвороби під час його арешту 1972 року, Дзюба був змушений до певної міри піддатися «слідчому тиску» партії та КДБ і «покаятися», інакше він просто не пережив би найближчу зиму в таборі.

Твори

Є автором близько 400 наукових праць.

  • «Звичайна людина чи міщанин?» (1959)
  • Інтернаціоналізм чи русифікація? («Самвидав», 1965)
  • Грані кристала (1978)
  • Стефан Зорян в історії вірменської літератури (1982)
  • Автографи відродження (1986)
  • Садріддін Айні (1987)
  • У всякого своя доля (1989)
  • Бо то не просто мова, звуки (1990)
  • Застукали сердешну волю… (1995)
  • Між культурою та політикою (1998)
  • Спрага (2001)
  • Пастка. 30 років із Сталіним, 50 — без Сталіна, (ч. 1), (ч. 2) (2003)
  • Тарас Шевченко (2005)
  • Тарас Шевченко: Життя і творчість (2008)
  • Вимирання слова
  • Микола Хвильовий: «Азіятський ренесанс» і «психологічна Европа»
  • На пульсі доби
  • Вітчизна у нас одна
  • З криниці літ. У 3-х томах (2006–2007)
  • Спогади і роздуми на фінішній прямій
  • «Нагнітання мороку: від чорносотенців ХХ ст. до українофобів початку ХХІ ст.»

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» видавалася українською, англійською, італійською, китайською, російською, французькою мовами.

Редактор 10-томної серії «Україна. Антологія пам'яток державотворення X—XX ст.», упорядник її 5-го тому «Романтики національного відродження (1800–1863 роки)» (2009).

Кінематографічна діяльність

Автор сценаріїв фільмів:

  • «Василь Симоненко» (1988 в кіно)
  • «Українці. Надія» (1992 в кіно)

Співавтор сценаріїв стрічок «Тарас Шевченко. Заповіт» (1992, 3 с., «Поет і княжна»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 7 с., «На цій окраденій землі»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 8 с., «Душа з призначенням прекрасним»), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1997, 9 с., «Доле моя, де ти?»), «Поет і княжна» (1999, у співавт.) та ін.

Нагороди і відзнаки

  • 26 липня 2001 року указом Президента України Л. Д. Кучми присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави — за визначні трудові досягнення, заслуги перед Україною у розбудові її державності та відродженні національної духовності..
  • Кавалер Ордену Свободи (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України.
  • Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року (у галузі журналістики і публіцистики)  — за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки…», статті «Україна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?» (27 лютого 1991).
  • Книга Івана Дзюби «Тарас Шевченко. Життя і творчість» видавництва «Києво-Могилянська академія» стала лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2008» в номінації «Хрестоматія — Критика, біографії, мемуари».
  • Лауреат Міжнародна премія від 1990 року фундації Антоновичів, за есе «У всякого своя доля».
  • Міжнародна літературна премія від 1996 року Фундації Івана Багряного.
  • Лауреат літературної недержавної премії Олеся Білецького, та наукової премії НАН України імені Володимира Вернадського.

Примітки

  1. а б в г Олена Зварич. Іван Дзюба: В Європі немає держав, які не мають універсальних енциклопедій… Крім України // Україна молода, № 229, 08.12.2006
  2. а б Сергій Грабовський. Хто ви, академіку Дзюбо //Український тиждень
  3. ↑ Історичний календар: цей день в історії (25 квітня) // Ін-т історії України НАНУ
  4. ↑ ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТУ КП УКРАЇНИ ПРО ЛИСТ І. ДЗЮБИ ТА ПОДАНИЙ ДО НЬОГО МАТЕРІАЛ. НАДІСЛАНІ ДО ЦК КП УКРАЇНИ
  5. ↑ Василь Стус. Я обвинувачую // Сучасність. Січень 1976 — Ч. 1(181)
  6. а б в В ефірі — Іван Дзюба (відео). передача "Вечір з Миколою Княжицьким". телеканал ТВІ. 2011-11-24. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-12-01. 
  7. ↑ Ініціатива «Першого грудня». Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-12-16. 
  8. ↑ Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього: лекція прочитана 15 жовтня 2001 року в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». — Київ: КМ Academia, 2001. — 34 с.
  9. ↑ Хто ви, академіку Дзюбо?
  10. ↑ Юрій Залізняк МОРАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ПУБЛІЦИСТИКА ІВАНА ДЗЮБИ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
  11. ↑ Указ Президента України № 567/2001 від 26 липня 2001 року «Про присвоєння звання Герой України»
  12. ↑ Указ Президента України № 26/2009 від 16 січня 2009 року «Про відзначення державними нагородами України»
  13. ↑ Постанова Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 № 52 «Про присудження Державних премій Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва 1991 року»

Посилання

  • Іван Дзюба. Інтернаціоналізм чи русифікація?
  • Мирослав Попович. Перевідкривач: до 70-річчя Івана Дзюби // Дзеркало тижня, № 28, 28.07.2001
  • Юрій Шаповал. Досвітній вогонь. У 1965 році з'явився всесвітньо відомий памфлет Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» // Дзеркало тижня, № 24, 25.06.2005
  • Сюндюков Ігор. В Українському домі відзначали 40-у річницю з часу оприлюднення знаменитої праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» // День, № 213, 18.11.2005
  • Олена Зварич. Іван Дзюба: В Європі немає держав, які не мають універсальних енциклопедій… Крім України // Україна молода, № 229, 08.12.2006
  • Віталій Жежера. Література і ластівки. Сьогодні академіку Іванові Дзюбі — 80 літ // Голос України, 26.07.2011
  • Право бути собою в своєму народі // Урядовий кур'єр, 26.07.2011
  • «Ми — двомовні, а нас за це називають націоналістами» — Іван Дзюба // Країна, № 81, 22.07.2011
  • Письменницький довідник // Національна спілка письменників України
  • Максим Стріха. Відвага бути «білим круком» // Україна молода, № 126-127, 22.07.2011
  • Дзюба І. Україна перед Сфінксом майбутнього. — Київ: КМ Academia, 2001. — 34 с. — Інавґураційна лекція Почесного доктора НаУКМА, прочитана 15 жовтня 2001 р.

Джерела

  • Шевченківські лауреати. 1962–2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 136–138.
  • Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2011. — 216 с.

дзюба іван михайлович синиша


Дзюба Іван Михайлович інформація про

Дзюба Іван Михайлович


  • user icon

    Дзюба Іван Михайлович beatiful post thanks!

    29.10.2014


Дзюба Іван Михайлович
Дзюба Іван Михайлович
Дзюба Іван Михайлович Перегляд теми.
Дзюба Іван Михайлович що, Дзюба Іван Михайлович хто, Дзюба Іван Михайлович пояснення

There are excerpts from wikipedia on this article and video

випадкові Повідомлень

Маньї-ла-Кампань

Маньї-ла-Кампань

Маньї́-ла-Кампа́нь (фр. Magny-la-Campagne) — муніципалітет у Франції, у регіоні Нижня Нормандія...
Весполате

Весполате

Весполате італ Vespolate, п'єм Vispolà — муніципалітет в Італії, у регіоні П'ємонт, провінція Н...
Катла

Катла

Ка́тла — діючий вулкан в Ісландії, 1450 метрів над рівнем моря. Катла лежить 3000-400 метрів під льо...
Магнус II Генріксон

Магнус II Генріксон

Магнус II Хенріксен (пр. 1130-1161) - король Швеції з 1160 до 1161 року. Походив з династії Стенкілі...