TR | RU | KK | BE | EN |

Щорс Микола Олександрович


Щорс Мико́ла Олекса́ндрович (нар. 25 травня (6 червня) 1895(18950606), Сновськ, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія — † 30 серпня 1919, Білошиці, Житомирщина) — український військовий діяч періоду громадянської війни 1917–1922 років.

Зміст

  • 1 Військова кар'єра в російській армії
  • 2 Від повстанця до командира дивізії Української радянської армії
  • 3 Дослідження загибелі
  • 4 Сім'я та родичі
  • 5 Пам'ять
  • 6 Виноски
  • 7 Література
  • 8 Посилання

Військова кар'єра в російській армії

1909 року закінчив церковнопарафіяльну школу в Сновську і 1910 року з другої спроби вступив до Київської військово-фельдшерської школи, яку закінчив в липні 1914 року.

В серпні 1914 року призначений фельдшером 3-го окремого мортирного дивізіону Віленського військового округу, в складі якого брав участь у бойових діях на Північно-Західному фронті Першої світової війни. В жовтні 1915 року переведений на дійсну військову службу до 227-го піхотного запасного батальйону. На початку 1916 року відряджений на навчання до Віленського військового училища, яке на той час було евакуйоване до Полтави. По закінченні училища отримав звання прапорщика та призначення до 142-го піхотного запасного полку.

Від вересня 1916 року — на Південно-Західному (згодом — на Румунському) фронті на посаді молодшого офіцера роти 335-го Анапського піхотного полка 84-ї піхотної дивізії XXVI-го армійського корпусу. В березні 1917 року Щорса було відряджено на курси командирів батальйонних штурмових (траншейних) команд при штабі 9-ї армії. В квітні того ж року йому надали звання підпоручика, в травні — евакуювали до Сімферополя, де він пробув до грудня, лікуючись від сухот у військовому госпіталі, після чого, за станом здоров'я, вибув з армії та повернувся до Сновська.

Від повстанця до командира дивізії Української радянської армії

Політичні уподобання Щорса після демобілізаціі — на боці соціалістів-революціонерів, що й зумовило його ставлення до подій в Україні: він не сприйняв окупацію австро-німецькими військами, з якими ще зовсім недавно бився на фронті, та одночасно вороже поставився до більшовиків, які підписали Берестейську угоду з країнами Четверного союзу про замирення. До наших днів не дійшло скільки-небудь достовірних документів про його участь у Семенівському партизанському загоні, що воював з німецькими загарбниками на Чернігівщині в березні 1918 року, але про це є згадки в мемуарній літературі.

Період життя Щорса з квітня до серпня 1918 року залишається темною плямою, що в радянські часи була щедро заповнена міфами та легендами. Можна з упевненістю сказати, що не відповідають дійсності ні його зустріч з Леніним, ні його партизанське минуле у Сибіру або ж інші бойові звитяги. Альтернативні версії про близкість Щорса до лідерів партії есерів, або про його мандати, підписані Марією Спиридоновою, також не мають документальних підтверджень.

Єдине, що лишається поза сумнівами, — зміна політичних уподобань. Після короткострокового перебування на Середньому Поволжі поблизу Самари та Ставрополя, в кінці серпня 1918 року він з повноваженнями Всеукраїнського ЦВРК з'явився в нейтральній смузі, де зайнявся формуванням із повстанських загонів регулярних українських радянських військових частин. Як засвідчили очевидці, відтоді і надалі він проявляв нетерпимість до есерів і всіляко намагався позбутися їх з лав повстанців.

З 22 вересня 1918 року — командир Богунського полку в складі Першої української радянської дивізії. Від листопада 1918 року Микола Щорс одночасно з посадою командира полку суміщав обов'язки командира 2-ї бригади, до складу якої крім Богунського входив також і Таращанський полк. 6 лютого 1919 року о 10-й годині ранку Богунський полк під його командуванням узяв Київ. Начальником київського гарнізону було призначено Локотоша, комендантом Києва — Щорса (обов'язки виконував до середини лютого).

Наказом по Групі військ Київського напрямку № 18 від 6 березня 1919 року замість Локотоша начальником 1-ї дивізії призначається Щорс. 7 березня 1919 року Армія Української Народної Республіки оволоділа містом Бердичів. Вже 9 березня в район міста прибув начальник Першої української радянської дивізії Микола Щорс, якому доручили ліквідувати загрозливе для більшовиків становище. Внаслідок запеклих боїв, у яких разом із щорсівцями взяли участь Іваново-Вознесенський полк, два бронепоїзди з Луганська, а також озброєні місцеві робітничі дружини, 19 березня війська Української Народної Республіки були розбиті й відкинуті до Новограда-Волинського. Бердичів захопили більшовики. Під час боїв Микола Щорс влаштовує свій спостережний пункт на одній з башт кляштору Босих кармелітів, звідки керує радянськими військами. Про бердичівські бої Микола Щорс писав в листі до дружини:

(рос.) «В течении 9 дней шёл сильный и упорный бой с утра до ночи. Но всё же противник был разбит, не смотря на то, что город переходил из рук в руки. Я назвал это „бердичевским кошмаром“… Но я был уверен в победе — и победил».

У травні 1919, докладаючи максимум зусиль для збереження дисципліни та забезпечення боєздатності своєї дивізії, не підтримав Григор'ївське повстання.

Загинув Микола Щорс 30 серпня 1919 року в бою на Житомирщині при нез'ясованих обставинах.

Похований у вересні 1919 року в Росії, на православному Всехсвятському цвинтарі міста Самара (в минулому — місто Куйбишев); 10 липня 1949 року, після офіційної ексгумації, що засвідчена актом, прах перенесено на міське кладовище.

Дослідження загибелі

Офіційна версія про те, що Щорс загинув від кулі петлюрівського кулеметника 30 серпня 1919 року близько сьомої вечора під час бою Богунського полку проти 13-го полку 7-ої бригади II-го корпусу УГА біля села Білошиці, нині село Щорсівка Коростенського району на Житомирщині, з початком «відлиги» 1960-х років стала піддаватися критиці.

Спочатку дослідники інкримінували вбивство командира тільки командувачу Харківським військовим округом Івану Дубовому, який у роки Громадянської війни був заступником Миколи Щорса в 44-й дивізії. У збірнику 1935 «Легендарний начдив» вміщено свідчення Івана Дубового: «Противник відкрив сильний кулеметний вогонь і, особливо пам'ятаю, проявляв „зухвалість“ один кулемет біля залізничної будки … Щорс взяв бінокль і почав дивитися туди, звідки йшов кулеметний вогонь. Але пройшла мить, і бінокль з рук Щорса впав на землю, голова Щорса теж …». Голову смертельно пораненого Щорса бинтував Дубовий. Щорс помер у нього на руках. «Куля увійшла спереду, — пише Дубовий, — і вийшла ззаду», хоча він не міг не знати, що вхідний кульовий отвір менше вихідного. Коли медсестра Богунського полку Ганна Розенблюм хотіла змінити першу, досить поспішну пов'язку на голові вже мертвого Щорса на більш акуратну, Дубовий не дозволив. За розпорядженням Дубового тіло Щорса без медичного огляду відправили для підготовки до поховання. Свідком загибелі Щорса був не тільки Дубовий. Поряд знаходилися командир Богунського полку Казимир Квятек та уповноважений Реввійськради 12-ї армії Павло Танхіль-Танхілевіч, посланий з інспекцією членом РВР 12-ї армії Семеном Араловим, по суті першим керівником управління у складі Червоної Армії, яке згодом стане відомим як ГРУ.

Ймовірним виконавцем вбивства «червоного» командира називається Павло Самуїлович Танхіль-Танхілевіч. Йому було двадцять шість років, народився він у Одесі, закінчив гімназію, розмовляв французькою і німецькою. Влітку 1919 став політичним інспектором Реввійськради 12-ї армії. Через два місяці після загибелі Щорса він виїхав з України і прибув на Південний фронт в якості старшого цензора-контролера Військово-цензурного відділу Реввійськради 10-ї армії.

Ексгумація тіла, зроблена в 1949 в Куйбишеві при перепохованні, підтвердила, що він був убитий з близької відстані пострілом у потилицю. Під Рівним пізніше був убитий щорсівець Тимофій Черняк — командир Новгород-Сіверського полку. Потім помер Василь Боженко, командир бригади. Його відправили в Житомир (за офіційною версією, помер у Житомирі від запалення легенів). Обидва були найближчими сподвижниками Миколи Щорса.

Левко Лук'яненко пише:

А, може, не знаєте, що Щорса чекіст Танхіль-Танхілевич з браунінга за наказом з Москви застрілив ззаду в потилицю (коли Москва відчула, що Щорс почав хилитися в український бік)? Може, Ви не знаєте, що чекісти отруїли Боженка з тієї ж причини? Хіба отруєння — не постріл у спину?

Сім'я та родичі

Батько — Олександр Миколайович, робітник-залізничник, машиніст паровозу; мати — Олександра Михайлівна (уроджена Табельчук). Рідні сестри — Акуліна, Катерина та Ольга, брат — Костянтин. Після смерті матері батько одружився вдруге на Марії Костянтинівні Подбєло, котра народила дітей: Зінаїду, Раїсу, Лідію, Григорія та Бориса. Григорій Щорс (загадково помер наглою смертю в Ревелі наприкінці 30-х) лишив по собі спогади про брата, опубліковані в 1935 році. Дружина — Фрума Хайкіна; дочка — Валентина Халатникова (Щорс), дружина Халатникова І. М., академіка Російської академії наук.


Пам'ять

Погруддя Щорса на Алеї Героїв в Чернігові (фото 2009 року) Пам'ятник Миколі Щорсу на бульварі Тараса Шевченка в Києві

26 листопада 1938 року РНК УРСР своєю постановою № 1616 ухвалив спорудити (мовою оригіналу) «пам'ятник легендарному герою громадянської війни тов. Щорсу». Подію було приурочено до 20-річчя Першої повстанської дивізії, монумент (автори — Гельман, Кратко, Ульянов) відкрито на одному з бульварів Житомира (зруйнований під час німецької окупації). В 1939 році на відзнаку 20-річчя від дня загибелі Щорса Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло постанову про спорудження пам'ятника Щорсу в тодішньому Куйбишеві. В Києві пам'ятник Щорсу встановлено 1954 року на місці пам'ятника Олексію Бобринському.

У Чернігові на Алеї Героїв у 1977 році встановлено бюст (див. Пам'ятники Чернігова) роботи скульптора О. П. Скобликова та архітектора А. Ф. Ігнащенка. 17 квітня 2015 року погруддя було зруйноване активістами однієї з ультраправих груп.

Погруддя Миколи Щорса встановлено в м. Щорсі (скульптор Г.П. Гутман, 1954). Є пам'ятник Миколі Щорсу в селі Красівка Бердичівського району Житомирщини.

На батьківщині діє музей, директором якого довгий час була його сестра — Ольга Олександрівна Щорс († 1985). Місто Сновськ, в якому народився Микола Олександрович і де, власне, знаходиться музей, у 1935 році названо Щорсом, а селище Божедарівку у Дніпропетровській області — Щорськом (1939). Село Білошиці, де загинув начдив, теж отримало нову назву — тепер воно називається Щорсівка.

В багатьох великих та малих населених пунктах Радянського Союзу іменем Щорса було названо вулиці, парки, проспекти, і таку назву, в більшості, вони мають і донині.

В УРСР і СРСР Щорс став об'єктом культу: роман Семена Скляренка, повісті Олекси Десняка, поеми Йосипа Количева, віршовані твори Івана Кулика та Андрія Угарова, спогади Костянтина Паустовського, художній фільм Олександра Довженка («Щорс», 1939), опери Жданова («Щорс», 1937), Йориша («Богунці», 1936) та Лятошинського («Полководець», 1937).

У передвоєнні часи його прізвище активно використовується у виданнях, скерованих на масового читача: «Супутник агітатора», «Пропагандист і агітатор РККА», «Календар колгоспника», «Бібліотека червоноармійця» тощо. Для дітей та юнацтва виходить друком книжка Нісона Ходзі «Щорс. Боевые эпизоды» (1938), яка відразу ж перекладається українською мовою та видається під назвою «Із життя Щорса». В 1939 році Броніслав Кежун видав збірку віршів про Щорса. В тому ж році Дмитро Петровський у журналі «Новый Мир» публікує «Повість про полки Богунський і Таращанський», де вперше викладає власну точку зору на події 1919 року.

Широкої популярності набула «Пісня про Щорса» (музика Матвія Блантера, слова Михайла Голодного (Епштейна)), створена у 1936 році. Хоча текст був написаний на рік раніше, а музичний супровід запропонував відомий на той час композитор Іван Шишов, перший варінт під назвою «Пісня про загін Щорса» не здобув визнання. Тільки після опрацювання тексту та заміни музикального супроводу твір став відомим на всю країну.

У 1936 році пісню «Зібрав Щорс загін завзятих» склав сліпий кобзар Павло Носач. Невдовзі твір був опублікований в журналі «Український фольклор» (з 1939 року — «Народна творчість»). Того ж таки року на слова Олеся Юренка «Пісню про Щорса» написав Григорій Верьовка, щорсівський земляк.

По війні літературна епопея, пов'язана з іменем Щорса продовжується з новою силою. Низка обмежень щодо деяких персонажів громадянської війни зникає, на книжних полицях з'являються спогади та літературні вправи на історичні теми. Середи них — твори Сергеєнка, Позняка, мемуари Аралова, Ісаковича, Щаденка. У 1954 році ще одну «Пісню про Щорса» написав Андрій Лазаренко на слова Андрія Пашка.

Виноски

  1. ↑ Антонов-Овсієнко В. О., Записки про Громадянську війну, т.3.
  2. ↑ Шлаєн А. Таємничий постріл // Дзеркало тижня. — № 33. — 21-27 серпня 1999.
  3. ↑ Євдокимов П. «Кров на рукаві». Хто вбив Миколу Щорса? // Спецназ Росії. — № 12 (63), грудень 2001.
  4. ↑ Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні: відповідь генералові Іщенку / Л. Г. Лук'яненко. — Київ: Козаки, 2002. — 48 сторінок — ISBN 966-514-038-8, сторінки 32-33
  5. ↑ ЦДАВО України, ф. 2, оп. 7, сп. 64, арк. 18. Оригінал
  6. ↑ Витяг з протоколу № 8 від 10 жовтня 1939 р., п. 43
  7. ↑ У Чернігові знесли пам'ятники Миколі Щорсу та Миколі Кропив'янському
  8. ↑ Пам'ятник Щорсу М. О., с. Красівка Бердичівського р-ну на веб-сайті «Мій Бердичів».

Література

Обкладинка книги Карпенка В. В. «Щорс» (ЖЗЛ)
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.
  • Малий словник історії України / відпов. ред. Валерій Смолій. — Київ : Либідь, 1997.
  • Аралов Семен Іванович, Ленин вел нас к победе. Воспоминания. // Москва: Держполітвидав, — 1989 (рос.)
  • Васильчиков В. С., Начдив Щорс (боевой путь) // Москва: Оборонгиз, — 1957 (рос.)
  • Герасимов Євген Миколайович, Ерліх Михайло Маркович, Николай Александрович Щорс // Москва: Воениздат, — 1939 (рос.)
  • Інсаров-Вакс Михайло Арнольдович, Мої документи // Ленінград: Рабочее издательство «Прибой», — 1925 (рос.)
  • Ісакович Володимир Миколайович, Легендарний герой громадянської війни М. О. Щорс // К.: Видання АН УРСР, — 1949
  • Карпенко Володимир Васильович, Щорс (ЖЗЛ) // Москва: Молодая Гвардия — 1974 (рос.)
  • Мар'єнков Єфрем Михайлович, Щорс. Очерки // Смоленск: Запгиз, — 1936 (рос.)
  • М'яло Іван Ілліч, Разбранница // Минск: Мастацкая литература, — 1992 (рос.)
  • Охріменко Вадим, Рассказы // Київ: Дніпро, — 1985 (рос.)
  • Позняк Павло Іванович, Легендарный начдив // Москва: Політвидав, — 1984 (рос.)
  • Сергеєнко Михайло Михайлович, Дорогой Щорса. Рассказы // Москва: Советская Россия, — 1958 (рос.)
  • Фалікман Ієхіель Шмульович, Черный ветер // Москва: Советский писатель, — 1974 (рос.)
  • Спутник агитатора // Москва: Из-во ЦК ВКП(б) «Правда», — 1939 (рос.)
  • Календарь колхозника // Москва: Сельхозгиз, — 1939 (рос.)
  • Ходза Нісон Олександрович, Щорс. Боевые эпизоды // Москва, Ленінград: Детиздат, — 1938 (рос.)

Посилання

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини Щорс Микола Олександрович
  • Енциклопедія Києва on-line(укр.)
  • Документальний фільм «Слід кривавий стелиться…»(укр.)
  • П.Евдокимов. «Кровь на рукаве»: Кто убил Щорса? — «Спецназ России», № 63, декабрь, 2001(рос.)
  • А.Шлаен. Таинственный выстрел. — Дзеркало тиждня, № 254, 21—27.08.1999(рос.)
  • С.Махун. Загибель Миколи Щорса — «День», № 155, 31.08.2001(укр.)
  • Пам'ятник М. Щорсу в селі Красівка Бердичівського району.(укр.)


Щорс Микола Олександрович Інформацію Про

Щорс Микола Олександрович


  • user icon

    Щорс Микола Олександрович beatiful post thanks!

    29.10.2014


Щорс Микола Олександрович
Щорс Микола Олександрович
Щорс Микола Олександрович Ви переглядаєте суб єкт.
Щорс Микола Олександрович що, Щорс Микола Олександрович хто, Щорс Микола Олександрович опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

Випадкові Статті

Haskell

Haskell

Haskell (укр. Хаскель або Хаскелл) — стандартизована, винятково функціональна мова програмування з н...
Зізнання шопоголіка

Зізнання шопоголіка

Зізнання шопоголіка англ Confessions of a Shopaholic — американська кінокомедія 2009 року, що б...
The Long Road

The Long Road

«The Long Road» — четвертий студійний альбом канадського гурту «Nickelback» Випущений 23 вересня 200...
Бойовий потенціал

Бойовий потенціал

Бойови́й потенціа́л — узагальнена характеристика бойових можливостей (вогневих, ударних та мане...