Тихвінська наступальна операція


Блокада Ленінграда

1-а Синявінська — Петергоф — 2-а Синявінська — 1-й Тихвін — 2-й Тихвін — 2-а Дем'янська — Любань — Айсштосс — Усть-Тосна — 3-я Синявінська — Іскра — Полярна Зірка — 3-я Дем'янська — 2-а Стара Русса — Красний Бор — Мга
Ленінград-Новгород — Січневий грім — Новгород-Луга — Кінгісепп-Гдов — Стара Русса-Новоржев

Тихвінська наступальна операція — друга фаза Тихвінської операції, що тривала з 10 листопада по 30 грудня 1941, в ході якої радянські війська перейшли в контрнаступ й під час наступальної операції війська Червоної армії відбили окуповані німецькими військами території на сході Ленінградської області. Контрнаступ проводився військами 54-ої армії Ленінградського фронту, 4-ої та 52-ої окремих армій[5], за сприянням військ Північно-Західного фронту з метою розгрому тихвінського угруповання німецьких військ, відновити залізничне сполучення на ділянці Тихвін-Волхов, поліпшити стан Ленінградського фронту, Балтійського флоту та обложеного Ленінграду, а також скувати сили противника на північно-західному напрямку й не допустити перекидання ним на московський напрямок.

Ширина фронту бойових дій в ході операції склала 300–350 кілометрів, глибина просування радянських військ — 100–120 кілометрів при середньодобовому темпі наступу 2 — 2,5 кілометра[6].

Зміст

  • 1 Передумови та хід операції
  • 2 Підсумки операції
  • 3 Див. також
  • 4 Джерела
  • 5 Література
  • 6 Мемуари
  • 7 Посилання
  • 8 Примітки

Передумови та хід операції

Перед фронтом радянських військ діяли з'єднання 16-ої польової армії генерал-полковника Е.Буша зі складу німецької групи армій «Північ», які за станом на 10 листопада глибоко вклинилися в оборону радянських військ на Тихвінському напрямку, перерізавши останню залізницю, якою йшли вантажі до Ладозького озера для постачання Ленінграда.

У зв'язку з обстановкою, що склалася Ставкою ВГК було прийняте рішення без зволікання перейти в контрнаступ на Тихвінському напрямку; підготовка до нього розпочалася ще в ході оборонної операції. Завдяки вжитим заходам щодо посилення 4-ої, 52-ої і 54-ої армій радянські війська отримали перевагу над противником в особовому складі та артилерії. Однак вони поступалися військам Вермахту в танках і літаках.

Замислом радянського командування передбачалося завдати удари по напрямках, що сходяться, на Кіріши і Грузино. Головний удар завдавала з району Тихвіна 4-а армія (ген. армії К. П. Мерецков) із завданням з'єднатися в районі Кіріши з військами 54-ої армії (ген.-майор І. І. Федюнінський) і в районі Грузино з військами 52-ої армії (ген.-лейт. М. К. Кликов), з якою взаємодіяла Новгородська армійська група Північно-Західного фронту, що мала завдання наступати головними силами на Селище.

10 листопада 1941 не очікуючи на повне завершення зосередження усіх військ, північніше Новгорода перейшла в наступ Новгородська армійська група, 12 листопада північніше і південніше М. Вішери — 52-а армія, 19 листопада північно-східніше Тихвіна — 4-а армія, 3 грудня західніше р. Волхов — 54-а армія. Наступ Новгородської групи не мав успіху, а війська 52-ої армії через недоліки в організації наступу тільки 18 листопада прорвали оборону противника і 20 листопада опанували М. Вішеру.

7 грудня з'єднання 4-ої армії, прорвавши оборону Вермахту на захід від Тихвіну, створили загрозу перехоплення єдиної комунікації Тихвінського угруповання противника. Німецьке командування почало поспішне відведення залишків розгромлених з'єднань за р. Волхов. 9 грудня війська 4-ої армії звільнили Тихвін і перейшли до переслідування противника. 16 грудня війська 52-ої армії розгромили ворожий гарнізон у В. Вішері і стали просуватися до р. Волхов. Водночас війська 4-ої і 54-ої армій охопили фланги волховського угруповання противника, яка під загрозою оточення почала відходити. До 28 грудня 54-а армія відкинула німецькі та іспанські війська за лінію залізниці Мга — Кіріши. Наприкінці грудня війська 4-ої і 52-ої армій, що були об'єднані 17 грудня у Волховський фронт під командуванням генерал армії К. П. Мерецкова, вийшли до р. Волхов і захопили кілька плацдармів на його лівому березі, відкинувши війська Вермахту за рубіж, з якого вони почали наступ на Тихвін.

Підсумки операції

В результаті Тихвінської наступальної операції радянські війська завдали важких втрат 10 дивізіям противника (у тому числі 2 танковим та 2 моторизованим), змусили гітлерівське командування перекинути на Тихвінський напрямок додатково 5 дивізій, просунулися на 100–120 км, звільнили від німецьких військ значну частину території, забезпечили наскрізний рух залізницею до ст. Войбокало, зірвали план німців створити 2-е кільця оточення Ленінграда. Тихвінська наступальна операція — одна з перших великих наступальних операцій Червоної армії у війні; вона створила сприятливі умови для розгорнувся наприкінці 1941 загального контрнаступу радянських військ і сприяла розгрому німецьких військ під Москвою.

Див. також

  • Битви та операції німецько-радянської війни
  • Ленінградська оборонна операція
  • 1-а Синявінська операція
  • Синявінська операція (1942)
  • Стрєльнинсько-Петергофська операція
  • Торопецько-Холмська операція

Джерела

  • Тихвинская наступательная операция (10.11-30.12)

Література

  • Исаев А. В. Котлы 41-го. История ВОВ, которую мы не знали. — М.: Эксмо, 2005. — 400 с. — ISBN 5-699-12899-9
  • Исаев А. В. Пять кругов ада. Красная армия в котлах. — М.: Эксмо, 2008. — 416 с. — ISBN 978-5-699-28995-0
  • Кривошеев Г. Ф. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил: Статистическое исследование. — М.: Олма-Пресс, 2001. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9
  • Сяков Ю. Волхов в огне. Документальный очерк. — СПб.: Волховская типография, 1997.
  • Шигин Г. А. Битва за Ленинград: крупные операции, «белые пятна», потери / Под ред. Н. Л. Волковского. — СПб.: Полигон, 2004. — 320 с. — ISBN 5-17-024092-9
  • Joachim Hoffmann: Die Kriegführung aus der Sicht der Sowjetunion. in: Horst Boog, Jürgen Förster, Joachim Hoffmann, Ernst Klink, Rolf-Dieter Müller, Gerd R. Ueberschär: Der Angriff auf die Sowjetunion. (= Militärgeschichtliches Forschungsamt (Hrsg.): Das Deutsche Reich und der Zweite Weltkrieg, Band 4). 2. Auflage. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1987, ISBN 3-421-06098-3, S. 713–809 (eingeschränkte Vorschau in der Google Buchsuche).

Мемуари

  • Гальдер Ф. От Бреста до Сталинграда. Военный дневник. Ежедневные записи начальника генерального штаба сухопутных войск 1941–1942 годов. — Смоленск: Русич, 2001. — 656 с. — (Мир в войнах). — ISBN 5-313-00026-8
  • Хаупт В. Группа армий «Север». Бои за Ленинград. 1941–1944. / Пер. Е. Захарова. — М.: Центрполиграф, 2005. — 384 с. — (За линией фронта. Мемуары). — ISBN 5-9524-1672-1
  • Стахов Х. Г. Трагедия на Неве. Шокирующая правда о блокаде Ленинграда. 1941–1944 / Пер. Ю. Лебедева. — М.: Центрполиграф, 2008. — 416 с. — (За линией фронта. Мемуары). — ISBN 978-5-9524-3660-2

Посилання

  • Тихвинская наступательная операция. Архів оригіналу за 2012-06-06. Процитовано 2012-05-17. 
  • Тихвинская стратегическая наступательная операция (10.11-30.12.1941)
  • Тихвинская наступательная операция (10.11.41-30.12.41)
  • Тихвинская наступательная операция 1941
  • Самосоненко Г., Сяков Ю. Освобождение Тихвина // Газета «Вести». — СПб., 2006.

Примітки

  1. ↑ до 11 листопада 1941
  2. ↑ з 11 листопада 1941
  3. ↑ з 15 грудня 1941
  4. ↑ З 17 грудня 1941
  5. ↑ з 17 грудня 1941 увійшли до складу Волховського фронту
  6. ↑ Кривошеев Г. Ф. Россия и СССР в войнах XX века. Потери вооруженных сил: Статистическое исследование. — М.: Олма-Пресс, 2001. — 320 с


Тихвінська наступальна операція інформація про


Тихвінська наступальна операція
Тихвінська наступальна операція

Тихвінська наступальна операція інформація Відео


Тихвінська наступальна операція Перегляд теми.
Тихвінська наступальна операція що, Тихвінська наступальна операція хто, Тихвінська наступальна операція пояснення

There are excerpts from wikipedia on this article and video