TR | RU | KK | BE | EN |

Словарь української мови

словарь української мови 4, словарь української мови
«Словарь української мови» (Грінчевичівка) — перекладний українсько-російський словник, виданий 1907–1909 у Києві у 4 томах. Його зібрала редакція журналу «Кіевская старина», упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко.

Зміст

  • 1 Історія
  • 2 Правопис
  • 3 Важливість словника
  • 4 Видання
  • 5 Онлайн-версії
  • 6 Література
  • 7 Див. також
  • 8 Примітки

Історія

Словник складався 46 років (1861–1907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і В. Науменко, які впорядкували лексичний матеріал журналу «Основа» 1861—62 та пізніші лексичні нагромадження, 1897 опублікували (за російським правописом) перші аркуші (літери А — В) як додаток до журналу «Киевская старина».

З 1902 до роботи над словником було залучено Б. Грінченка. Він використав праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», зібрав матеріали з творів художньої літератури і фольклорних джерел, частково послуговувався попередніми словниками подібного типу, додав значний власний матеріал (діалектні і фолькльорні записи).

Правопис

У передмові до словника Грінченко зазначив, що у виданні його "прийнятий той правопис, який вжито в українських паралелях в «Словаре русского языка, составленном Вторым отделением Императорской академии наук» і в той же час вживається і в наукових та інших виданнях Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.

Грінченко дипломатично не згадав рекомендацій спеціально створеної комісії Другого відділення Імператорської академії наук, до якого звернувся відповідальний за друкування словника В. М. Доманицький. Комісія на окремій нараді запропонувала:

  1. Літери ї не вживати для позначення м'якості приголосних перед і.
  2. Не позначати через ь м'якості приголосних з, с, ц перед сполуками губних приголосних із і: звір, сміх, звізда.
  3. Вживати ё для передачі йотації о та м'якості приголосних перед ним.
  4. Роздільну вимову позначати не апострофом, а за допомогою ь: пьять, зьїсти.
  5. У відповідних іменниках середнього роду писати подвійний приголосний та -я: знання, а не знаннє.
  6. Відповідні африкати позначати буквосполуками дж, дз.
  7. Не відбивати асимілятивних змін у дієслівних формах перед -ся: даєшся, дається , а не даєсся, даєцця.
  8. Передавати проривний дзвінкий задньоязиковий приголосний буквою ґ.

Пропозиції було розіслано для обговорення українським філологам, зокрема Б. Грінченкові, П. Житецькому та К. Михальчукові. У своїй відповіді Б. Грінченко відстоював написання йо, ьо та апостроф. Ці елементи «галицької» орфографії він застосував у публікації «Словаря украинского языка» (апостроф уживав і після губних приголосних перед є, ї, я, ю, висловився за вживання тільки і після м'яких приголосних). Усупереч правилам НТШ Б. Грінченко велику групу загальних назв, згідно з наддніпрянською вимовою, надрукував із початковою буквою и: идол, ижиця, икати, илкий, инакий і похідні від нього, индик, иржа, Ирід (Ирод), искра, ич та багато ін.

Дуже близький до «Грінченкового» правопису є правопис, що його був вживав Є. Тимченко.

Про роль Б. Грінченка І. Огієнко сказав: «Правопис цього словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Ось цей правопис, як слід збірної праці письменників всього XIX-го століття й усього українського народу, і запанував в Україні, і держиться в нас аж до сьогодні». Справді, Б. Грінченко використав із практики своїх попередників усе, що було раціональне, відповідало природі української мови, надавало нашій орфографії національного обличчя. Та цей правопис все-таки використовували не в усіх деталях. Наприклад, у російсько-українському словничку географічної термінології, укладеному Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти (1917 р.), не вживається апостроф: згірья, скамьянілість.

Важливість словника

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника, Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії.

Українська частина словника надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б. Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. Російський академік О. Шахматов дав «Словарю…» високу оцінку — на Загальних зборах Петербурзької АН 1905 «Словареві української мови» присуджено другу премію М. Костомарова.

Найважливіша недостача цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, тому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо.

Видання

«Словарь…» не раз перевидавався:

  • 1924 і 1925 (двічі фототипічним способом)
    • На сайті Вікіджерела: том 1, том 2.
  • 1927-28 — за ред. С. Єфремова та А. Ніковського з додатком нових матеріалів (т. 1-3, літери А — Н; кожному тому передують статті, що висвітлюють історію підготовки словника)
  • 1937 — за ред. А. Хвилі із застосуванням тогочас. правопису (без передмови Б. Грінченка; вийшов тільки т. 1, літери А — Ж)
  • 1958-59 (фотомеханічним способом з 1-го видання)
    • На сайті Вікіджерела: том 1, том 2, том 3, том 4
  • 1996 (фототипічне; зі вступним словом О. Тараненка)
  • 1996-97 (фототипічне); у т. 2 останніх двох видань додано пропущену в інших виданнях (крім видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) частину Захи́дный — захурчáты, написану переважно російською графікою.

Онлайн-версії

На сьогодні відомі три онлайнові версії словника Грінченка:

  • перша на сайті-збірці російсько-українських словників r2u.org.ua,
  • друга — на спеціальному сайті hrinchenko.com, створеному за перевиданням АН УРСР 1958 року.
  • третя — на Вікі Київського університету імені Бориса Грінченка: «Словарь української мови»

Особливості останньої версії на hrinchenko.com:

  • пошук з підказками
  • наявність списку слів-сусідів;
  • можливість перегляду усього списку лексики за алфавітом;
  • повна паспортизація лексики (для кожного слова подано том та сторінку, на якій воно знаходиться в оригінальному виданні);
  • можливість переглядати скановані сторінки оригінального видання словника як для кожного слова, так і окремо;
  • блок із випадковими статтями.

Особливості версії на Вікі Київського університету імені Бориса Грінченка:

  • Доповнюється зображеннями
  • Доповнюється визначеннями з сучасних словників (оригінал залишається)

Література

  • Єфремов С. Як повстав Грінченків словник. На підставі документів, Словник української мови. Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко, т. 2. Київ, 1927
  • Горецький П. Й. Історія української лексикографії. Київ, 1963
  • Дзендзелівський Й. О. 'Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису', «Мовознавство», 1971, № І.
  • Дзендзелівський Й. О. Словарь української мови, Українська мова. Енцикопедія. Вид-во «Українська енциклопедія ім. М. Бажана», Київ, 2000
  • Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1-4. Київ, 1958–1959 (перевиданий).

Див. також

  • Список словників української мови
  • Файл у Вікіджерелах

Примітки

  1. ↑ Словарь украинского языка, собранный редакцией журнала «Киевская старина»/ Редактировал, с добавлением собственных материалов, Б. Д. Гринченко. — К. , 1907. — С. XXIII
  2. ↑ Известия Императорской АН. — Сер. 6. — 1907. — № 9. — С. 10, 233–241
  3. ↑ Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971. — № 1. — С. 69
  4. ↑ Дзендзелівський Й. О. Заходи Петербурзької академії наук щодо впорядкування українського правопису // Мовознавство. — 1971. — № 1. — С. 70-76
  5. ↑ Тимченко Є. Українська граматика. — К. , 1907. — Ч. 1
  6. ↑ Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. — К. , 1995. — С. 238
  7. ↑ Географічна термінологія, зложена Природничою комісією Українського товариства шкільної освіти в Києві. — К. : Друкарня Центральної Ради. — 1917. — С. 4, 8
  8. ↑ Реферат «Б. Грінченко»
  9. ↑ Іван Огієнко «Історія української літературної мови»

словарь української мови, словарь української мови 4


Словарь української мови Інформацію Про

Словарь української мови


  • user icon

    Словарь української мови beatiful post thanks!

    29.10.2014


Словарь української мови
Словарь української мови
Словарь української мови Ви переглядаєте суб єкт.
Словарь української мови що, Словарь української мови хто, Словарь української мови опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

Випадкові Статті

Мале Ситно

Мале Ситно

село Мале Ситно біл Малое Сітна Основні дані 55°41′39″ пн ш 29°21′23″ с...
Бабуняк Ярослав Іларіонович

Бабуняк Ярослав Іларіонович

Бабуняк Ярослав Іларіонович (2 січня 1924, село Вербів, нині Бережанського району Тернопільської...
Пелагія Каленикович

Пелагія Каленикович

Пелагія Ничипорівна Каленикович д/н —1699 — перша дружина Івана Скоропадського до отриманн...
Альмонасід-дель-Маркесадо

Альмонасід-дель-Маркесадо

Альмонасід-дель-Маркесадо ісп Almonacid del Marquesado — муніципалітет в Іспанії, у складі авто...

Випадкові Статті (searchxengine.com)

28-я окрема понтонно-мостова бригада

28-я окрема понтонно-мостова бригада

1 грудня 2015 [1] - н в Країна Росія Росія Підпорядкування Західний військовий округ Входить в
Калузька (станиця)

Калузька (станиця)

Калузька - станиця в Сіверському районі Краснодарського краю. Адміністративний центр Калузького сіл
Тахтали

Тахтали

Тахтали [5] [3] - озеро в Кунашакском районі Челябінської області Знаходиться в 80 км на північний с
Хусейн Байкара

Хусейн Байкара

Абу-ль-Газі Хусейн Мірза ібн Мансур ібн Байкара, більш відомий як Хусейн Байкара або Султан-Хусейн (