TR | RU | KK | BE | EN |

Погорина


Погорина, Погориннє, Погориння, Погорина волость, також Дрогобузько-Пересопницька земля, Дрогобузько-Пересопницьке князівство — у джерелах з кінця ХІ століття виступає як окрема територія, область по обох берегах річки Горинь.

Зміст

  • 1 Межі Погорини
  • 2 Історія
  • 3 Примітки
  • 4 Література

Межі Погорини

Межі Погорини від сходу доходили до річки Случі, перетинаючи її в східному напрямку, губилися в лісах в межиріччі Случі і Уборті, на північному сході простягалися до величезного болота Гало або Голе, де прикордонним містечком Погорини була Біла Вежа. В північному напрямку Погорина доходила майже до Прип'яті, де межувала з Турівською і Пінською землями, більш-менш по лінії Городка—Небля, де на захід межувала з Пінським князівством над річкою Прип'яттю. На півдні межі Погорини не мали чіткого оформлення і змінювалися в часі. Аналогічно й на заході, де доходили майже до Стиру.

Історія

У ХІІ столітті ця земля була приводом для конфліктів між волинськими і київськими князями. Останні навіть час від часу її захоплювали. З середини XII століття Погорина належала виключно до Волинського князівства.

1149 року сюзерен Волині Ізяслав Мстиславич заклав для свого дядька Пересопницький уділ, до якого входив Дорогобуж — волинське місто з часів Давида Ігоровича. Після втрати Києва, 2 серпня 1149 року Ізяслав Мстиславич відступив на Волинь. Після вдалої оборони Шумська і Луцька йому вдалося досягнути компромісного миру: Юрій Долгорукий визнав кордон Волині до річки Горині. Згодом Юрій Долгорукий порушив угоду і посадив у Пересопниці свого сина Гліба. Ізяслав Мстиславич несподіваним маневром захопив Пересопницю і звернувся до Гліба словами: «поиди же, брате, к отцу своему, а то волость моего и моя по Горыню».

У 1156 році Дорогобузьку волость отримав Володимир Андрійович, який з підтримки галицьких князів і родичів Ольговичів вів ворожу політику щодо інших волинських князів, претендуючи на волинський престол. Схожу політику провадив його наступник Володимир Мстиславович, доки Ярослав Мстиславович не повернув Дорогобузьку волость до складу Волині.

Дорогобузька ікона Богородиці Одигітрії. Друга половина ХІІІ століття

Від Тихомля кордон Волині прикривав Погоринський вузол оборони. Міста Пересопницького князівства: Заріцьк (1106 рік), Пересопниця (1149 рік), Чемерин (1149 рік), Істожок (1251 рік), Данилів (1260 рік). Дорогобузького князівства: Дорогобуж (1084 рік), Острог (1100), Коречськ (1150 рік), Мильськ (1150 рік), Куніль (1150 рік, десь на Случі), Гольське (1150 рік), Сапогинь (1151 рік), Семич (1152 рік, на Случі вище Возвягля), Вигошів (1152 рік), Возвягель (1157 рік).

Від середини XII століття в окрему Шумську волость виокремилися землі у верхів'ях Ікви, Вілії і Горині з містами Ізяславлем (перша половина ХІ сторіччя), Шумськом (1149 рік, між селами Бриків і Онишківці Шумського району Тернопільської області), Тихомль (1152 рік) і Гнійниця (1152 рік). В Шумську сиділи молодші волинські князі Ярополк Ізяславович, Ізяслав Ярославович, Святослав Інгваревич і Ярослав Інгваревич. Від півдня Шумськ прикривали потужні замки, сліди яких збереглися в Брикові, Васьківцях і Онишківцях. Замок у Брикові стояв на високій горі і був оточений трьома рядами валів і ровів.

Крім того до Погорини належали Кам'янець, Городно, Степань, Дубровиця, Столин, Давид-Городок і прикордонний Корчик.

Дрогобузько-Пересопницьке князівство на заході межувало з Луцьким, на сході з Київським князівствами. Кордон з Київським князівством простягався вздовж правого берега Горині. З кінця XII сторіччя Корецький вузол оборони остаточно був закріплений за волинськими князями. Разом з Корецьком сюди входили Сапогинь, Куніль і Гольське. Після походів Ярослава Ізяславича у 1173–1174 роках прикордонною річкою стала Случ.

З початку ХІІІ століття південна частина Погорини влилася до складу Луцького князівства і за часів ВКЛ ці землі належали князям Острозьким.

Північна частина розпалася на Городельське, Степанське і Дубровицьке князівства, що сформувалися на підвалинах Дорогобузького і Пересопницького князівств.

Погорина згадується в «Повісті минулих літ» під 1097 роком і в Іпатіївському літописі під 1235 роком під час війн Данила Галицького з князями Ізяславом Мстиславичем і Михайлом Чернігівським.

Примітки

  1. а б Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Т. 2. — Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь», 1986. — С. 248.
  2. а б в Войтович Л. В. Галицько-волинські етюди. Біла Церква, 2011.
  3. ↑ В літописі йдеться про надання Давиду Ігоревичу волості «в Божеском, в Острозѣ». Ймовірно місто тоді мало назву Божеський Острог.
  4. ↑ Можливо йдеться про одне місто Кам'янець Ізяславля. Див. як у самому літописі: «и приде Каменцю Изѧславлю взѧтъ ѧ»
  5. ↑ Рапопорт П. А. Военное зодчество западнорусских земель Х- XV вв. Ленинград, 1967. С. 179–180, 188–190. (рос.)
  6. ↑ Андрияшев А. М. Очерк истории Волынской земли до конца XIV столетия. — Киев, 1887. — С. 38. (рос.)

Література

  • Літопис Руський за Іпатіївським списком. (Перевірено 10 липня 2012)
  • Лаврентіївський літопис (Перевірено 10 липня 2012)
  • Андрияшев А. М. Очерк истории Волынской земли до конца XIV столетия. — Киев, 1887 (рос.)
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003. — Т. 6. — С. 2123.
  • Ісаєвич Я. До питання про західний кордон Київської Русі // Історичні джерела та їх використання. — Вип. 6. — Київ, 1971. — С. 83-100.
  • Крип'якевич І. Галицько-волинське князівство. — Київ, 1984. (Перевірено 10 липня 2012)
  • Олександр Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Т. 2. — Вінніпеґ: Накладом Товариства «Волинь», 1986.
  • Микола Крикун. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV–XVIII ст. — Київ, 1993. (рос.)
  • Войтович Л. В. Волинська земля князівських часів (Х-ХІІ ст.) // Проблеми історичної географії України. Збірник наукових праць. — Київ, 1991. — С. 10-22.
  • Войтович Л. В. Етнотериторіальна підоснова формування удільних князівств Волинської землі // Волино-Подільські археологічні студії. — Т. 1. Пам'яті І. К. Свєшнікова (1915–1995). — Львів, 1998. — С. 286–295.
  • Кучинко М. Проблема етноплемінних та адміністративних меж Волинської землі кінця Х — середини XIV ст. // Галичина та Волинь у добу середньовіччя. До 800-річчя з дня народження Данила Галицького / Історичні та культурологічні студії. — Вип. 3. — Львів, 2001. — С. 191–192.
  • Войтович Л. В. Галицько-волинські етюди. — Біла Церква, 2011.
  • Котляр М. Ф. Воєнне мистецтво Давньої Русі. — Київ, 2011.
  • Терський С. В. Східний кордон Волинського князівства у XII–XIII ст. (за даними археологічних досліджень) // Держава та армія. — 2012. — № 724. — C. 16-25.
  • Українець А. Давньоукраїнський одяг Погориння


Погорина Інформацію Про

Погорина


  • user icon

    Погорина beatiful post thanks!

    29.10.2014


Погорина
Погорина
Погорина Ви переглядаєте суб єкт.
Погорина що, Погорина хто, Погорина опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

Випадкові Статті

Мале Ситно

Мале Ситно

село Мале Ситно біл Малое Сітна Основні дані 55°41′39″ пн ш 29°21′23″ с...
Бабуняк Ярослав Іларіонович

Бабуняк Ярослав Іларіонович

Бабуняк Ярослав Іларіонович (2 січня 1924, село Вербів, нині Бережанського району Тернопільської...
Пелагія Каленикович

Пелагія Каленикович

Пелагія Ничипорівна Каленикович д/н —1699 — перша дружина Івана Скоропадського до отриманн...
Альмонасід-дель-Маркесадо

Альмонасід-дель-Маркесадо

Альмонасід-дель-Маркесадо ісп Almonacid del Marquesado — муніципалітет в Іспанії, у складі авто...