Майоліка


Майо́ліка (від італ. Maiolica — Мальорка) — різновид кераміки, виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі.

Майоліка (названа також глазурованим фаянсом або глазурованою теракотою) — пресована керамічна плитка з кольоровою основою, покрита прозорою або непрозорою глазур'ю, на яку нанесений яскравий малюнок. Майоліка досить міцна, має м'які, округлі форми, але має високопористу основу, що обмежує її застосування — для обробки стін приміщень за винятком ванної кімнати.

Зміст

  • 1 Історія
  • 2 Керамічні центри Італії
  • 3 Період напівмайоліки
  • 4 Удосконалення технології італійцями
  • 5 Азулежу Португалії
  • 6 Нерівномірність розвитку
  • 7 Відродження майолікового виробництва в 19 ст.
  • 8 Майоліка в Україні
  • 9 Література
  • 10 Примітки
  • 11 Посилання
  • 12 Див. також

Історія

Виробництво керамічних виробів з глазур'ю існувало декілька тисячоліть тому у Давньому Єгипті, Вавилоні, Ірані, Сирії та інших країнах арабомовних Сходу. Західноєвропейські центри виробництва майоліки таким чином мають не місцеві, а азійські і арабські витоки.

Керамічні центри Італії

В Італію майоліка потрапила з мавританської Іспанії через острів Мальорку, від назви якого і походить термін «майоліка». Незвичні для тодішньої Італії керамічні вироби 1115 року привезли генуєзькі вояки, що боролися з піратами. Це були військові трофеї, захоплені під час військових грабежів. В культурі Італії була внутрішня здатність сприйняти нову технологію, як і здатність до удосконалення запозиченої технології.

Першим і значним центром майолікового виробництва на Аппенінах стало місто Піза, де місцеві керамісти виготовили перші зразки, копіюючи перські і азійсько-арабські вироби. Технологію пізанців запозичили керамісти князівства Урбіно.

Період напівмайоліки

Первісно виникає так звана напівмайоліка (mezzo-maiolica). Технологія мала декілька етапів. За основу брали виріб із червоної глини, котрий обмазували тонким шаром білої. Робили сушку і перше випалення. Холодний виріб розписували по свинцевій глазурі і знову робили випалення.

Удосконалення технології італійцями

Трудомісткість виготовлення напівмайолікі спонукала до удосконалень. Згодом перейшли до використання жовтих та білих глин, а чисто свинцову глазур замінили на суміш свинцевої з олов'яною та наступними сушкою, розписом і випаленням. Відомо, що цю технологію використовував вже уславлений Лука делла Роббіа. Удосконалення технології дозволило як знизити температуру випалення, так і використати нові керамічні фарби.

На вироби італійської майоліки швидко виникає попит. Керамічне виробництво одержало підтримку князівських родин. Підвищенню якості виробів з майоліки сприяють звернення до неї низки видатних технологів і майстрів, а також загальне піднесення культури італійського відродження. Етап копіювання азійських зразків давно подоланий. Виникає ціла низка керамічних центрів, вироби котрих мають індивідуальні форми і риси. Серед них - Фаєнца, Флоренція, Сієна, Урбіно, Дерута, Савона, Губбіо, Кастель-Дуранте. Виготовляють побутовий і парадний посуд, аптекарський посуд, вази, весільний посуд з умовними портретами наречених тощо. Виробами італійської майоліки торгують у різних князівствах Західної Європи, що спонукає місцевих майстрів до запозичень і копіювання.

Азулежу Португалії

Керамічне виробництво у Португалії пройшло декілька етапів становлення і розвитку, допоки не стало характерною ознакою національного декоративного мистецтва. Якщо керамічні центри Італії (Фаєнца, Дерута, Губбіо, Піза, Савона, Флоренція [1] ) досить швидко подолали арабські впливи і виробили як власні керамічні форми, так і власний декор, у Португалії все мало інший характер. Тут водночас зберіглися як арабські за витоками килимові кахлі, так і нові зразки, орієнтовані на західноєвропейські через зв'язки із князівствами Італії, Іспанії, Нідерландів.

Зміна смаків і стилю відбулась вже в 2-й половині 16 ст. під могутнім впливом італійської культури доби відродження і маньєризму. Італійські керамічні центри активно продавали власну продукцію в інші країни, в тому числі і в Португалію. Португальські майстри швидко запозичили технологію розпису кераміки тонкими пензлями на оловянній глазурі. На сюжети і декор португальських кахлів вплинули як стилістика відродження і маньєризму, так і середньовічні традиції. Так, сюжет міг мати біблійні витоки, а орнамент (негнучкий, дивацький, що нагадував металевий декор зброї ) був маньєристичним. Відсутність доброї художньої освіти у більшості народних майстрів породжувала наївні і пістряві зразки. Поширилось створення сюжетних чи орнаментальних панно, де окремий азулежу ставав лише частиною панно у великій за розмірами і закінченій композиції. У старовинних кахлях зберігались і пістряві кольори як ознака буяння природних сил. Доба Великих географічних відкриттів відбилась і в азулежу. Існує декілька композицій із зображенням екзотичних мотивів і екзотичних для Європи тварин - дивацьких тропічних птахів, слонів, верблюдів, мавп тощо. У буяння різноманітних орнаментів вплетені і зображення вітрильників, герби вельможних родин, зобаження райських садів.

Під впливом амстердамських та делфтських зразків пройшла чергова зміна колористики азулежу, що надала перевагу синім (кобальтовим) розписам на білому тлі. В 17 столітті португальці захопились голландськими кахлями.

Мистецтво азулежу розділилось на народні і наївні зразки та на зразки з професійним розписом і сюжетами, запозиченими з європейських грювюр. Світські і галантні сюжети на азулежу-панно прийшли навіть у декор церков ( у господарчих і підсобних приміщеннях). Азулежу-кахлі покохали настільки, що ними вкривали стелі, фонтани, житлові приміщення, клітки з парадними сходами палаців, палацові печі тощо.

Окремі панно прикрасили головні фасади низки португальських церков і багатих помешкань світських і церковних князів. Прихильність до азулежу була настільки могутньою, що була перенесена у колонії Португалії. Власна школа азулежу виникла і зміцніла у колишній колонії Португалії — Бразилії.

Нерівномірність розвитку

«Галантна сцена » з імпортних португальських кахлів. 1702 рік. Церква Сан Франциско да Байя, Сальвадор, Бразилія


Як і більшість художніх технологій майоліка зазнала періоди піднесення та занепаду. Етапи майолікового виробництва не збігались у різних країнах ні за роками, ні за місцем у національній культурі. Вісімнадцяте століття пройшло в деяких країнах Європи під могутнім престижем і захопленням китайською та мейсенською порцеляною і помітному зниженні зацікавленості у виробах з майоліки.

Майолікові кахлі Португалії (азулежу), навпаки, мали черговий етап піднесення і збагачення розпису світськими і галантними сюжетами, котрі заміняли в країні фрески. Азулежу Португалії вступають у новий етап розвитку в 19 ст.

Відродження майолікового виробництва в 19 ст.

Мінтон і кампанія. «Лохань для охолодження вина». Сток-он-Трент, Британія, 1850 р. Мінтон і кампанія. «Глек», Сток-он-Трент, Британія1872 р.

Керамічне виробництво Великобританії мало національні особливості ще у 18 ст. Тут досить пізно у порівнянні з мануфактурами на континенті віднайшли власну рецептуру порцелянової сировини, хоча мали безліч керамічних майстерень.

Особливостями англійського керамічного виробництва були —

  • віднайдення так званих «кам'яних мас», що наближали вироби до порцеляни, але не були суто порцеляною за технологіями і рецептурою. Однак «кам'яні маси» надали керамічним виробам неповторності як за формами, так і за декором, що стало явищем у порцеляновому виробництві Європи.
  • Порцелянові мануфактури в Європі підтримували королівські двори. Навпаки, в Англії керамічне і порцелянове виробництво існувало на комерційній основі через паростки капіталістичного виробництва і піднесення англійської економіки, що впевнено йшла до промислової революції. Порцеляною займався і Минтон. Конкурентна боротьба і постійні пошуки нового привернули увагу Герберта Минтона до майоліки, виробництво котрої в Британії призабули.

До середини 19 ст. капіталістичні ділки Британії настільки упевнились у власній могутності, що, незважючи на конкурентів, ризикнули повести у Лондоні Першу всесвітню виставку. Вона відбулась 1851 року у так званому Кришталевому палаці, де країни експонували власні досягнення у промисловому виробництві, мистецтві і народних ремеслах. Герберт Минтон експонував вироби майоліки з власних керамічних майстерень, як «нові» (!). Різноманітна за формами і за яскравими кольорами майоліка Минтона знайшла широкий попит у новонародженого англійського класу — дрібних власників і клерків, бо була дешевша за елітну порцеляну, вироби з бронзи і срібла, котрі розходились по магнацьким та королівським садибам і палацам. «Новим англійцям» ( середньому класу Британії ) майолікові вироби заміняли фамільні порцеляну і срібло, адже сприяли створенню комфорту і уяві про буржуазну добропорядність і певний рівень матеріального статку. Підвищенню попиту на майоліковий посуд і декоративні вироби сприяла і «мода» на звані обіди, що отримали поширення в суспільстві.

Наприкінці 19 ст. мода на майоліку охопила вже декілька країн Європи. Майоліка стає предметами колекціонування. Майоліка, як і архітектура 19 століття, всмоктала усі стилістичні коливання століття, від пізнього класицизму до еклектизму ( неоренесанс, маньєризм, необароко ). В майолікове виробництво прийшли майстри, що створюють вироби у стилях Бернара Паліссі, майстрів Ірану, Китая, із середньовічними елементами національної історії. Згодом у вироби майоліки привнесли риси сецесії та ар-деко, що надало цим напрямкам рис великих, універсальних стилів. Адже сецесія і ар-деко охопили більшість існувавших тоді мистецьких сфер.

Виділялись власними якостями і художнім рівнем ( на тлі інших виробництв ) майолікові вироби Чехії (тоді в складі Австо-Угорької імперії) і Великої Британії.

Новий етап погіршення майолікового виробництва припав на 1930-і рр. через брак нових позитивних ідей і значне погіршення в світовій політиці напередодні 2-ї світової війни.

Майоліка в Україні

В Україну технологія майоліки потрапляє у 17-18 ст.

Література

  • Rackham В., Italian maiolica, L., 1952
  • Tjark Hausmann: Majolika. Spanische und italienische Keramik vom 14. bis zum 18. Jahrhundert. Berlin 1972.
  • Jirina Vydrová, Josef Ehm, Oskar Vogel: Italienische Majolika in tschechoslowakischen Sammlungen. Prag 1960.
  • Georg Ulrich Grossmann (Hrsg.): Feuerfarben. Majolika aus Sizilien, 1550–2000. Ausst. Kat. Germanisches Nationalmuseum, Nürnberg, 2000, ISBN 3-926982-70-5.

Примітки

  1. ↑ Каптерева Т.П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 199

Посилання

Портал «Мистецтво»
Портал «Кераміка»

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Майоліка

  • Майоліка!
  • British Museum The maiolica collection includes Italian Renaissance and Moorish pieces
  • Italian maiolica
  • Metropolitan Museum of Art
  • http://www.br.com.ua/referats/History_of_Ukraine/23982-2.html
  • http://storinka-m.kiev.ua/article.php?id=702

Див. також

  • Фаянс
  • Кахлі
  • Порцеляна
  • Теракота
  • Порцеляна Делфта
  • Кераміка (Сток-он-Трент)
  • Національний музей азулежу, Лісабон
  • Камін «Вольга Святославич і Микула Селянинович» (Врубель)


Майоліка інформація про


Майоліка
Майоліка

Майоліка інформація Відео


Майоліка Перегляд теми.
Майоліка що, Майоліка хто, Майоліка пояснення

There are excerpts from wikipedia on this article and video



випадкові Повідомлень

Соціальних рахунків

Facebook Twitter VK
Copyright © 2014. Пошукова система