Київ


Ки́їв (МФА:  [ˈkɪjiw]опис файлу — столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, у північній Наддніпрянщині. Політичний, соціально-економічний, транспортний та освітньо-науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця у складі України і адміністративний центр Київської області. Адміністративно до складу Київської області не входить. Місце розташування центральних органів влади України, іноземних місій, штаб-квартир більшості підприємств та громадських об'єднань, що працюють в Україні.

Заснований наприкінці V — початку VI століття. Був столицею полян, Русі, Київського князівства, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки. Також був адміністративним центром однойменного князівства, литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії, радянської округи, німецької генеральної округи та радянської області.

Один із найстаріших історичних центрів Східної Європи та християнства — Софійський собор — та Києво-Печерська лавра внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Зміст

  • 1 Етимологія
  • 2 Географія
    • 2.1 Розташування
    • 2.2 Клімат
    • 2.3 Екологія
  • 3 Історія
    • 3.1 Середньовіччя
    • 3.2 Ранній новий час
    • 3.3 Новий час
    • 3.4 Радянський період
      • 3.4.1 Сталінський терор, знищення українства
      • 3.4.2 Друга світова війна
    • 3.5 Новітній час
  • 4 Влада
    • 4.1 Міська
    • 4.2 Загальнодержавна
  • 5 Адміністративний поділ
  • 6 Демографія
    • 6.1 Населення
    • 6.2 Національний склад
    • 6.3 Мова
    • 6.4 Релігія
  • 7 Економіка
    • 7.1 Промисловість
    • 7.2 Заробітна плата
    • 7.3 Туризм
      • 7.3.1 Екскурсії
      • 7.3.2 Музеї Києва
  • 8 Злочинність
  • 9 Транспорт
    • 9.1 Аеропорти
    • 9.2 Залізниця
    • 9.3 Річковий транспорт
    • 9.4 Метро
    • 9.5 Трамвай
    • 9.6 Фунікулер
    • 9.7 Тролейбус
    • 9.8 Автобус
    • 9.9 Мости через Дніпро
  • 10 Архітектура
    • 10.1 Пам'ятники та скульптури
    • 10.2 Хмарочоси
    • 10.3 Тимчасові споруди
  • 11 Культура
    • 11.1 Музика
    • 11.2 Театр
    • 11.3 Образотворче мистецтво
    • 11.4 Художня література
    • 11.5 Бібліотеки
    • 11.6 Спорт
    • 11.7 Парки
    • 11.8 FM радіостанції Києва
  • 12 Освіта та наука
  • 13 Охорона здоров'я
  • 14 Установи цивільного захисту населення
  • 15 Почесні громадяни Києва
  • 16 Видатні кияни
    • 16.1 Актори
    • 16.2 Архітектори, скульптори
    • 16.3 Науковці, інженери
    • 16.4 Економісти
    • 16.5 Музиканти
    • 16.6 Поети, письменники
    • 16.7 Політичні діячі
    • 16.8 Релігійні діячі
    • 16.9 Філософи
    • 16.10 Футболісти
    • 16.11 Художники
    • 16.12 Інше
  • 17 Правителі, поховані в Києві
  • 18 Цікаві факти
  • 19 Міста-побратими
  • 20 Див. також
  • 21 Примітки
  • 22 Джерела
  • 23 Посилання

Етимологія

Згідно з традиційними легендами, назва Києва походить від імені Кия — найстаршого з трьох братів, яких уважають засновниками міста. Одна з цих легенд дійшла до нас у літописі ХІІ ст. «Повість временних літ»[2]

У сагах Київ називався Koenugarðr[3])

Географія

Вид на низинну частину правобережного Києва Див. також: Річки Києва

Розташування

Місто розташоване на півночі України, на межі Полісся і лісостепу по обидва береги Дніпра в його середній течії. Площа міста 836 км². Довжина вздовж берега — понад 20 км. Київ здавна знаходився на перетині важливих шляхів. Ще за Київської Русі таким шляхом був легендарний «Шлях із варягів у греки». Нині місто перетинають міжнародні автомобільні та залізничні шляхи. Рельєф Києва сформувався на межі Придніпровської височини, а також Поліської та Придніпровської низовин. Більша частина міста лежить на високому (до 196 метрів над рівнем моря) правому березі Дніпра — Київському плато, порізаному густою сіткою ярів на окремі височини: Печерські пагорби, гори Щекавицю, Хоревицю, Батиєву та інші. Менша частина лежить на низинному лівому березі Дніпра. Житлові квартали міста оточує суцільне кільце лісових масивів.

Клімат

Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньомісячні температури січня −3,5 °C, липня +20,5 °C. Абсолютний мінімум — −32.2 °C (7, 9 лютого 1929)[4], абсолютний максимум — +39,9 °C (серпень 1898) (за іншими даними: +39,4 °C (30 липня 1936).[4] Середньорічна кількість опадів — 649 мм, максимум опадів припадає на липень (88 мм), мінімум — на жовтень (35 мм). Взимку в Києві утворюється сніговий покрив, середня висота покриву в лютому 20 см, максимальна — 440 см.

Середньорічна загальна хмарність — 6,4 бали, максимум припадає на грудень (8,2), мінімум — на серпень (4,8). Середня вологість повітря — від 64% (травень) до 85% (листопад).

  Клімат Києва
Температура
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Абсолютний максимум,  °C 11,1 17,3 22,4 29,1 33,6 35,0 39,4 39,9 33,8 29,5 23,2 14,7 39,9
Середній максимум,  °C −0.9 0.0 5.6 14.0 20.7 23,5 25,6 24,9 19.0 12,5 4,9 0,0 12,5
Середня температура,  °C −3,5 −3,0 1,8 9,3 15,5 18,5 20,5 19,7 14,2 8,4 1,9 −2,3 8,4
Середній мінімум,  °C −6,8 −5,9 −1,7 4,9 10,6 14,0 15,3 14,6 9,9 4,6 −0,3 −4,2 4,6
Абсолютний мінімум,  °C −31,1 −32,2 −24,9 −10,4 −2,4 2,4 5,8 3,3 −2,9 −17,8 −21,9 −30 −32,2
Кількість опадів
Місяць Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Всього
Норма опадів,  мм 38 37 36 49 53 75 85 56 58 37 51 46 621
Джерело: Погода і клімат(рос.)

Екологія

Ліси, парки і сади становлять більш ніж половину площі Києва з майже 80 000 гектарів.[5] На одного киянина (станом на 2004 рік) припадало 22,1 м² зелених насаджень (за міжнародними нормами, цей показник має бути не меншим за 20 м²). Питаннями екології Києва займається Державне Управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві, яке з 2006 року очолює Прогнімак Олександр Володимирович.

У лісопарках міста гніздиться чимало видів диких птахів, у тому числі хижаків та таких, що гніздяться в дуплах, мешкають різновиди летючих мишей. Більшість цих видів занесено до Червоної книги України. Наприклад, урочище «Лиса гора» — фактично острів посеред міської забудови Києва. Тут протягом багатьох років розташовувався військовий об'єкт, завдяки чому (за даними співробітників Інституту зоології) до останнього часу збереглися види, занесені до Червоної книги — аполлон, махаон, голуб'янка Мелеагр, жук-олень, бджола-тесляр, мала вечірниця. У межах міста трапляються поселення бобрів.

Важливу роль у збереженні біорізноманіття міста відіграє Дніпро з його затоками, притоками, островами. Тут гніздяться десятки видів птахів. У період весняної міграції навпроти житлового масиву Оболонь 1994 року спостерігалися скупчення гоголя до декількох сотень особин. На Бортницькій зрошувальній системі кілька років тому[Коли?] зимувало до двох десятків орланів-білохвостів (в Україні їх зимує близько 300 особин).

Кілька сотень найстаріших та видатних дерев Києва є ботанічними пам'ятками природи.

Історія

Докладніше: Історія Києва та Правителі Києва

Середньовіччя

   Городище Кия    Місто Володимира    Місто Ярослава Болеслав І Хоробрий здобуває Київ (1018) Софійський собор Василь Перов, «перші християни у Києві», 1880. Картина зображує таємні зустрічі християн у язичницькому Києві Золоті ворота

За легендою «Повісті врем'янних літ» Київ засновано легендарним полянським князем Києм разом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[2]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницького поселення кінця V — початку VI століття[2]. Його центром була Замкова гора на правому березі Дніпра[2]. У VI—VII століттях були заселені сусідні з нею підвищення[2]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я[2].

На межі VIII—IX століть Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен[2], а з 882 року, після завоювання його варягами, — «матір'ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посад на Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[2]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою, мусульманським світом[2]. З першої половині X століття на Подолі діяла перша християнська церква[2].

За правління великого князя Володимира (980–1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена. В історіографії її називають «містом Володимира»[2][6]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[6]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[6]. Син Володимира, Ярослав (1019–1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши так зване місто Ярослава[6]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 80 га[6]. Київ було перетворено на найбільше місто Русі[6]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[6]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054–1068, 1069–1073) і Святополк (1093–1113) розбудували так зване місто Ізяслава-Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[6].

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом[6]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви[6]. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073–1076) було закладено монастир святого Симеона[6]. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський (з 1598 — Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський[6]. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське[6].

На середину XII століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га[6].

З другої половини XII століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста в 1169, здійснене князем Андрієм Боголюбським, володарем північно-східного Володимиро-Суздальського князівства. Попри це, до середини XIII століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. У 1240 місто завоювали війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.

У 1321 після поразки у битві на річці Ірпінь Великому князю Литовському Гедиміну Станіслав утік до Рязані, а місце князя київського посів Міндовг Гольшанський — перший київський князь із роду Гольшанських.

У 1363 його захопив і приєднав до своєї держави Ольгерд — правитель Великого князівства Литовського. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Александр Ягеллончик надав Києву права самоуправління. Наприкінці 15 століття в місті існував Київський замок, резиденція київських воєвод та Київська ратуша, місце засідань київського магістрату. 1596 року, на прохання київської шляхти та за рішенням Люблінської унії між Литвою і Польщею, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони.

Ранній новий час

Протягом XIV-XVIII століть Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах християнського та мусульманського світів. Місто неодноразово ставало жертвою набігів кочівників, найбільші з яких здійснено 1416 і 1482 року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах козацтва. З 1625 року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року в результаті Хмельниччини увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який в 1659 отримав статус академії.

Після Переяславського союзу 1654, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Київ став резиденцією московських воєвод. У 1667 внаслідок підписання Андрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку XVIII століття завершено будівництво Печерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії до Козельця. У 1708 місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. Після скасування автономії Війська Запорозького в 1782 Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.

Новий час

За часів управління Російської імперії в XVIII—початку XX століття Київ був великим провінційним містом, п'ятим за величиною серед імперських міст після Санкт-Петербургу, Москви, Варшави й Одеси.

Культурне, освітнє життя українців міста ускладнилося після Валуєвського циркуляру 1863 року, Емського указу 1876-го.

На відміну від попередніх століть кияни вперше дістали можливість розвивати своє місто в мирних умовах. Російська місцева влада приділяла увагу не лише розбудові історичного Подолу й Старокиївської гори, а й розвитку інфраструктури околиць — Бесарабки, Хрещатика, Печерська тощо. Головною вулицею міста була Володимирська, а центром ділового життя — контрактові ярмарки на Контрактовій площі. У ХІХ столітті в Києві з'являються перший університет й оперний театр, проведено телефон і телеграф, розпочато рух Київського трамваю. Незважаючи на ліберальну соціально-економічну політику, імперський уряд проводив жорстку русифікацію місцевого польського, українського і єврейського населення.

У добу визвольних змагань Київ був центром боротьби за українську державність. 3 березня 1917, після падіння царського режиму, в місті створено Українську Центральну Раду. 20 листопада 1917 вона проголосила Українську народну республіку, а Київ — її столицею. 8 лютого 1918 містом оволоділи більшовики, проте після укладання Берестейського миру його визволили війська Центральних держав. Протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 Київ був столицею Української Держави, якою керував гетьман Павло Скоропадський. Після повалення гетьманату до 14 лютого 1919 в Києві базувалася Директорія УНР. У лютому 1919 Київ повторно зайняли більшовики, у серпні — війська Антона Денікіна, а в грудні — знову більшовики. 7 травня 1920 Київ відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії під час радянсько-польської війни. Однак унаслідок більшовицького контрнаступу остаточно повернувся до радянської влади.

Радянський період

Докладніше: Історія Києва#Новітній час

У 1930-ті роки в Києві запроваджено автобусний і тролейбусний рух, збудовано міст імені Євгенії Бош, уведено в дію першу АТС, організовано центральне опалення.

У 1934-му місто стало столицею УРСР, яка до цього перебувала в Харкові.

Сталінський терор, знищення українства

Починаючи з 1930-х у Києві почалися Сталінські репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні. Комуністи, що сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський та Військовий Микільський собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Благовіщенську церкву-дзвіницю Кирилівського монастиря, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги тощо. На місці зруйнованих пам'яток комуністи масово споруджували пам'ятники своїм ідеологам та героям. Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик.

Друга світова війна

Руїни після Другої світової війни

19 вересня 1941, під час Другої світової війни, після 78 днів оборони Київ був напризволяще покинутий радянськими та захоплений німецькими військами. Місто на 2 роки стало адміністративним центром Київської генеральної, міської та сільської округ. 6 листопада 1943 радянська влада повернула собі місто.

У ході боїв Київ сильно постраждав, у тому числі через підривні роботи комуністичних патризан. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х. У 1948 завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, а в 1949 споруджено Дарницький залізничний міст та Міст Патона. У 1950 створену першу в СРСР ЕОМ — МЕСМ, а в 1951 розпочав передачі перший в Україні телевізійний центр.

У 1960 запущено першу ділянку метрополітену, зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музей історії України у Другій світовій війні (до 2015 року мав назву «Музей історії Великої Вітчизняної війни»). Разом із тим із середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв'язнів в Україну почалося лише за часів перебудови після 1986.

Новітній час

Помаранчева революція (2004)

У 1991 Київ став столицею незалежної України. Проте в місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

У новому столітті Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці 2000 — початку 2001 року Київ став центром політичної акції «Україна без Кучми». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З листопада 2004 до січня 2005-го в місті відбувалися масові протести проти фальсифікації президентських виборів, які отримали назву Помаранчева революція. З листопада 2013 по лютий 2014 Київ став центром Революції гідності, в ході якої у зіткненнях зі спецпідрозділами «Беркуту» в центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот зазнали тяжких поранень.

Влада

Міська

Будинок Київської міської ради

Після здобуття Україною незалежності в місті була впроваджена система двовладдя — одночасне існування інститутів голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) та Київського міського голови (мера Києва), що було закріплено в законі «Про столицю України — місто-герой Київ»[7]. Голова КМДА призначається президентом України як і в інших 26 адміністративних одиницях України першого рівня, і є керівником виконавчої влади міста. Голова міськради як і в будь-якому місті України обирається мешканцями Києва терміном на 5 років на загальних виборах й очолює місцевий орган самоврядування — Київську міську раду. В 1999—2010 роках обидві посади обіймала одна особа.

25 травня 2014 року на виборах міського голови перемогу здобув Віталій Кличко, який 5 червня 2014 року на першому засіданні Київської міської ради VII скликання склав присягу Київського міського голови та приступив до виконання своїх обов'язків.

25 червня 2014 року указом Президента України на посаду Голови КМДА було призначено нинішнього міського голову Віталія Кличка.

Головний орган київського міського самоврядування — Київська міська рада — складається з 120 депутатів, які обираються мешканцями міста терміном на 5 років. Новий склад було обрано 25 травня 2014 року.

Київська міська державна адміністрація виконує функції виконавчого органу Київської міської ради, але паралельно здійснює функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади — Кабінету Міністрів України.

До 31 жовтня 2010 року в Києві діяли районні ради, однак напередодні чергових місцевих виборів міська рада своїм рішенням їх ліквідувала.

Загальнодержавна

У Києві як місті, наділеному Конституцією України столичними функціями, розміщуються всі центральні органи влади: законодавчі, виконавчі та судові.

  • Адміністрація Президента — постійно діючий орган, утворений Президентом України для реалізації його повноважень, розташований на вул. Банковій, 11.
  • Верховна Рада — законодавчий орган влади, розташований на вул. Михайла Грушевського, 5.
  • Кабінет Міністрів — виконавчий орган влади, розташований на вул. Михайла Грушевського, 12/2.
  • Конституційний Суд — судовий орган влади, що гарантує верховенство Конституції України як Основного Закону держави на всій території України, розташований на вул. Жилянській, 14.
  • Верховний Суд — судовий орган влади, розташований на вул. П. Орлика, 4-а.
Урядові споруди
ВРУ 
Кабмін 
Адміністрація Президента України 
Міністерство закордонних справ України 
Конституційний Суд України 
Верховний Суд України 

Адміністративний поділ

Докладніше: Адміністративно-територіальний поділ Києва

Територія міста поділена на 10 адміністративних районів:

Район Площа, км ² Населення, осіб
Правий берег Дніпра:
Голосіївський 156 232,9 тис.
Оболонський 110 315,8 тис.
Печерський 27 141,4 тис.
Подільський 34 192,2 тис.
Святошинський 101 336,0 тис.
Солом'янський 40 343,8 тис.
Шевченківський 25 229,0 тис.
Лівий берег Дніпра:
Дарницький 134 316,8 тис.
Деснянський 148 359,5 тис.
Дніпровський 67 346,5 тис.

Дані про площу подано згідно з Офіційним порталом Київської міської влади
1 — у різних джерелах дані різняться від 1,9 тис. га до 3,7 тис. га)

Демографія

Докладніше: Населення Києва

Населення

Населення міста
Період Населення  %±
IX століття близько 50 000
1552 5 - 6 000
1571 10 - 12 000
1742 ~ 15 000
1806 27 200
1811 23 300
1840 44 700
1863 68 400
1865 71 300
1874 116 774
1897 247 723
1913 595 000
1919 544 369
1923 422 975
1926 512 088
1931 586 000
1933 608 000
1937 775 850
1939 846 724
1943 180 000
1959 1 104 334
1964 1 292 000
1970 1 631 908
1979 2 143 855
1981 2 248 000
1989 2 587 945
2001 2 611 327
2008 2 740 233
2014 2 868 702

Київ є найбільшим містом України і сьомим за чисельністю населення у Європі. Станом на 1 квітня 2013 року наявне населення у Києві становило 2 846 852 особи[8], постійне дещо менше — 2 845 938. [2] За останніх десять років населення міста стабільно зростає в середньому на 20 тис. осіб за рік. 2010 року, за офіційними даними, населення Києва сповільнило своє зростання і за рік виросло на 14,1 тис. осіб. Так, на січень 2010 року населення міста становило 2 785,1 тис. осіб[8], а на січень 2011 року — 2 799,2 тис. осіб[8]. Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінює сукупне населення Києва, разом із незареєстрованими громадянами, у 3 144 тис. осіб[9]. Разом із навколишніми передмістями Київ утворює Київську агломерацію із сукупним населенням понад 5 млн мешканців.[Джерело?]

Жителі Києва називають себе кия́нами ще з князівських часів, що відображено в Повісті временних літ («Святополкъ же сѣде в Киевѣ по отци своемь, и созва Кыяны») та Руській Правді («Микыфоръ Кыянинъ»).

Національний склад

У Києві більшість населення становлять українці — 83%. Також проживають представники близько 130 національностей: росіяни — 337,300 (13.1%), євреї — 17,900 (0.7%), білоруси — 16,500 (0.6%), поляки — 6,900 (0.3%), вірмени — 4,900 (0.2%), азербайджанці — 2,600 (0.1%), татари — 2,500 (0.1%), грузини — 2,400 (0.1%), молдовани — 1,900 (0.1%) тощо. Локалізації меншин у мікрорайонах не відбувається.

Національний склад населення міста Київ станом на 2001 рік[10]:

Національність Кількість осіб Відсоток до загальної кількості
1 Українці 2 110 767 82,23%
2 Росіяни 337 323 13,14%
3 Євреї 17 962 0,70%
4 Білоруси 16 549 0,64%
5 Поляки 6 924 0,27%
6 Вірмени 4 935 0,19%
7 Азербайджанці 2 567 0,10%
8 Татари 2 451 0,10%
9 Грузини 2 352 0,09%
10 Молдовани 1 927 0,08%
11 Інші 63 196 2,46%
Разом 2 566 953 100%
Національний склад Києва у 1874–2001 роках, тис. осіб
Нац-сть 1874[11] (мова) 1897[12] (мова) 1919[13] 1926[14] 1939[15] 1959[16] 1970[17] 1979[17] 1989[18] 2001[18]
Українці  38,6  31,43%  55,1  22,22%  128,7  23,64%  216,5  42,28%  450,6  53,21%  663,9  60,11%  1056,9  64,76%  1455,6  67,89%  1863,7  72,45%  2110,8  82,22%
Росіяни  58,2  47,42%  134,3  54,20%  232,1  42,65%  125,5  24,51%  139,5  16,47%  254,3  23,02%  373,6  22,89%  474,4  22,13%  536,7  20,87%  337,3  13,14%
Євреї  12,9  10,53%  30,0  12,08%  114,5  21,07%  140,3  27,40%  224,2  26,48%  153,5  13,90%  152,0  9,31%  132,2  6,17%  100,6  3,91%  17,9  0,70%
Поляки  7,9  6,41%  16,6  6,69%  36,8  6,77%  13,7  2,68%  11,8  1,39%  8,5  0,77%  9,7  0,59%  10,5  0,49%  10,4  0,40%  6,9  0,30%
Всього  122,7  100,00%  247,7  100,00%  544,4  100,00%  512,1  100,00%  846,7  100,00%  1104,3  100,00%  1631,9  100,00% 2143,9   100,00%  2572,2  100,00%  2567,9  100,00%


Мова

Історична динаміка мовного складу (рідної мови) населення Києва за переписами:

1874 1897 1926 1979[19] 1989[20] 2001[20]
Українська 31,4% 22,2% 27,9% 53,0% 57,6% 72,1%
Російська 47,4% 54,2% 52,3% 45,0% 41,1% 25,3%
Інша 21,2% 23,6% 19,0% 2,0% 1,3% 2,6%

Розподіл населення Києва за рідною мовою за результатами перепису 2001 року[21]:

  • українська — 72,15%
  • російська — 25,27%
  • білоруська — 0,12%
  • вірменська — 0,08%
  • молдовська — 0,03%
  • єврейська — 0,02%
  • польська — 0,02%
  • болгарська — 0,02%

Домашня мова населення Києва у 2005 році за опитуванням Центру Разумкова[22]:

  • українська — 18,1%
  • переважно українська — 5,3%
  • українська та російська — 23,6%
  • переважно російська — 12,3%
  • російська — 39,9%
  • не відповіли — 0,2%

Релігія

Докладніше: Церкви Києва

За релігійною ознакою 2006 року 64% мешканців Києва назвали себе віруючими. Основну масу віруючих жителів Києва становили православні християни — парафіяни Київського (67% віруючих) або Московського (18%) Патріархату. Порівняно невелика частина віруючих або належала до яких-небудь інших конфесій (3%), або взагалі вагалася ідентифікувала себе з якоюсь певною конфесією (12%) (за інформацією Research & Branding Group).

Економіка

Докладніше: Економіка Києва

У X—XIII століттях основу економіки Києва становили сільське господарство, ремесло, торгівля. В місті працювали ремісники понад 60 спеціальностей[6]: гончари, ковалі по чорних і кольорових металах, ливарники, виробники скла, обробники кості, дерева й каменю. Київські ювеліри володіли техніками емалі, черні, зерні, поливи. На XI століття в місті діяло 8 ринків, найбільшими з яких були «Бабин торжок» у княжому місті та «Торговище» на Подолі[6]. З Києва імпортували сировину (хутро, мед, віск, шкіри, хліб) і ремісничі вироби (зброя, прикраси). В місті постійно проживали руські, візантійські, єврейські й європейські купці. Через Київ проходили три міжнародні торгові шляхи — Грецький, що сполучав Скандинавію із Візантією; Київський, що сполучав Русь із Польщею, Чехією та Баварією; Залозний, що вів на Кавказ, до азійських країн[6].

2005 року ВРП становив 32 мільярди доларів, 6-те місце серед міст центрально-східної Європи після Москви, Праги, Будапешта, Варшави і Бухареста; ВРП на душу населення — $12000; середня заробітна плата — $280, а вже в грудні 2010-го — $528.

Зростання ВРП 2006 року — 5,3%. На 2004 рік сукупний обсяг прямих іноземних інвестицій становив 2,7 мільярда доларів США, експорт — 4,13 мільярда доларів США.

На Київ припадає 5,6% населення України, 20% ВВП, 30% прямих іноземних інвестицій. ВВП на душу населення на 75% вищий за середній по країні ($6800).

2004 року 1,35 мільйона мали роботу, із них 884 тисячі (65.6%) — на великих та середніх підприємствах. 79% працюють у сфері послуг, із них 23% — у сфері торгівлі, 15% — у сфері нерухомості. Лише 21% зайнято в промисловому виробництві. Сфера послуг дає понад 82% ВРП міста та понад 30% обігу країни в сфері послуг. Безробіття нижче за 5%.

Сектори сфери послуг, що дають основний внесок до економіки Києва, — транспорт та комунікації, дрібна та оптова торгівля, нерухомість, юридичні та фінансові послуги. Ключовими зростаючими секторами економіки є роздрібна торгівля, інформаційні технології, фінанси.[23]

Промисловість

Докладніше у статті Житлово-комунальне господарство Києва

Київ — один із найбільших індустріальних центрів України. 2010 року обсяг реалізованої промислової продукції місцевих підприємств становив 39 855,8 млн ₴[24] (близько 4% від загальноукраїнського обсягу[25]). У структурі реалізованої продукції за основними видами промислової діяльності за січень-жовтень 2009 року найбільша питома вага припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (24,4%) та на виробництво й розподілення електроенергії, газу та води (22,1%)[26]. Місто є великим центром машинобудування, зокрема важкого-, енергомашинобудування, верстато-, судно-, приладобудування; чорної і кольорової металургії, хімічної, легкої, поліграфічної промисловостей.

У Києві розміщено заводи різних галузей промисловості. Нижче наведено найбільші у своїх галузях:

Харчова

  • Оболонь
  • Росинка
  • Славутич
  • Рошен (Кондитерська фабрика ім. Карла Маркса)
  • Олком

Машинобудівна

  • ДВРЗ
  • Більшовик
  • Дарницький танкоремонтний завод
  • Ленінська кузня
  • АНТК імені Антонова
  • Арсенал

Хімічна

  • фармацевтична фірма Дарниця
  • «Київхімволокно»
  • Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод

Заробітна плата

Станом на березень 2007 року середня номінальна заробітна плата — 1420 ₴ на місяць. Для грудня 2010 року цей показник — 4174 ₴. Зокрема, за основними видами діяльності: у будівництві — 1 673 ₴, у транспорті та зв'язку — 2256 ₴, у торгівлі — 1784,88 ₴, у промисловості — 1693 ₴, в охороні здоров'я та наданні соціальної допомоги — 859 ₴, в освіті — 1237 ₴, у державному управлінні — 3012 ₴, в діяльності у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг — 1 730 ₴[27]

Туризм

Істотну роль в економіці міста відіграє туристичний бізнес, пов'язаний із прийомом гостей з України і зарубіжних країн, а також пов'язана з цим економічна активність у сфері обслуговування. Місто володіє значною історико-культурною спадщиною, розвинутим сучасним мистецтвом та оздоровчою базою для формування туристичного продукту, для перетворення туризму у важливу галузь міської економіки. За попередніми розрахунками у 2011 році Київ відвідали понад 1,2 млн туристів, що на 20% більше, ніж у 2010 році. За 2011 рік від діяльності туристичних підприємств і готелів у міську казну надійшло 540 млн ₴., у тому числі близько 6 млн ₴. від впровадження туристичного збору.[28]

Станом на 22.12.2010 року в Києві зареєстровано 2212 туристичних підприємств, 1051 — турагенти і 1161 — туроператорів. У місті діє понад 150 закладів розміщення різної форми власності та підпорядкування більш ніж на 9,6 тис. номерів, з яких 90 — готелів, потужністю понад 8 тис. номерів, решта — інші засоби тимчасового розміщення (проживання) на 1,6 тис. номерів. За категорією комфортності в місті є такі готелі:

5-зіркові — 4 готелі на 931 номерів (Прем'єр Палац, Опера, Свята Софія Хаятт Рідженсі Київ та ІнтерКонтиненталь Київ);

4-зіркові — 26 готелів[29] на понад 1500 номерів (Редісон САС, Дніпро, Київ, Салют, Президент-готель, Національний, Рів'єра на Полоді, Поділ-Плаза, Вісак, Піросмані, Фараон та ін.);

3-зіркові — 19 готелів 3186 номери;

2-зіркові — 20 готелів на 1133 номерів;

1-зіркові — 7 готелів на 176 номерів.

Протягом 2004–2010 років у м. Києві відкрилося 36 готелів різної категорійності, темп приросту становив 35,14%.[30]

У Київі розташовані такі пам'ятники архітектури, як Софійський собор, Києво-Печерська лавра, Золоті Ворота. Сучасне мистецтво представлене PinchukArtCentre, Мистецький Арсенал, Український тиждень моди, фестивалями та іншими заходами. У місті зосереджена велика кількість музеїв.

Екскурсії

Докладніше у статті Ліга екскурсоводів міста Києва

Музеї Києва

Докладніше у статті Музеї Києва
  • PinchukArtCentre
  • Національний художній музей України
  • Музей однієї вулиці — присвячений історії Андріївського узвозу
  • Музей води
  • Музей Михайла Булгакова
  • Державний музей авіації України
  • Державний музей народної архітектури і побуту України
  • Національний музей історії України у Другій світовій війні
  • Національний науково-природничий музей НАН України
  • Архів-музей літератури і мистецтва України
  • Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини
  • Національний музей Тараса Шевченка
  • Національний музей літератури України
  • Національний музей медицини України
  • Педагогічний музей України
  • Музей видатних діячів української культури
  • Мамаєва Слобода
  • Музей Кирилівська церква
  • Музей Олександра Пушкіна
  • Софійський собор
  • Київський музей західного та східного мистецтва
  • Національний музей російського мистецтва
  • Музей історії туалету
  • Київська фортеця
  • Музей культурної спадщини
  • Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського
  • Музей народної архітектури та побуту України
  • Археологічний музей
  • Хата на Пріорці
  • Музей булатної зброї
  • Будинок-музей Миколи Лисенка
  • Всеукраїнське музейне містечко
  • Державний політехнічний музей при НТУУ КПІ
  • Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник
  • Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка
  • Меморіальний кабінет-музей Віктора Косенка
  • Мистецький арсенал
  • Національний музей «Чорнобиль»
  • Парк «Київ у мініатюрі»
  • Музей радянської окупації
  • Державний музей українського декоративного мистецтва
  • Державний музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України
  • Центральний музей Збройних Сил України
  • Музей історичних коштовностей України
  • Музей книги та друкарства України
  • Музей Івана Гончара
  • Андріївська церква
  • Музей-майстерня Івана Кавалерідзе
  • Музей гетьманства
  • Аптека-музей у Києві
  • Національний музей історії України
  • Державний музей іграшок
  • Зоологічний музей імені М. М. Щербака
  • Музей історії Києва
  • Музей Лесі Українки у Києві
  • Музей циркового мистецтва
  • Музей Шолом-Алейхема
  • Національний музей бджільництва України
  • Музей Якубовських
  • Міський музей «Духовні скарби України»
  • Народний музей хліба
  • Національний музей «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні»
  • Музей-архів переходової доби
  • Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря
  • Музей Київського метрополітену
  • Музей Української революції 1917-1921 років
  • Музей космонавтики
  • Музей вторсировини
  • Музей каналізації
  • Музей історії КП «Київпастранс»
  • Культурно-просвітницький центр Alex Art House
  • Музей воскових фігур
  • Музей української звитяги
  • Центральний музей прикордонних військ України
  • Музей спортивної слави України
  • Музей національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженко
  • Меморіальний будинок-музей Г. П. Світлицького
  • Меморіальний будинок-музей Ф. С. Красицького
  • Музей Першого Президента України Л. Кравчука
  • Музей Марії Заньковецької
  • Кунсткамера

Злочинність

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення становив 120,8 злочинів, із них 32,6 тяжких та особливо тяжких.[31]

Транспорт

Див. також: Транспортна інфраструктура Києва

Київ є найбільшим транспортним вузлом України. До транспортних магістралей міста Києва належать автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні відіграють мости через річку Дніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер. У міжнародному сполучені найважливішу роль відіграють міжнародні аеропорти «Бориспіль» та «Жуляни».

Аеропорти

Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

Київ — потужний авіавузол. Тут діють: два пасажирські аеропорти, один вантажний, один військовий, шість злітно-посадкових смуг (ЗПС) та п'ять пасажирських терміналів:

  • міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований за 29 км на схід від Києва. В аеропорту є дві ЗПС та 5 пасажирських терміналів — A, B, C, F та D. Аеропорт є найбільшим у країні, обслуживши 2011 року 8 020 тис. пасажирів. Аеропорт є базою для авіакомпаній МАУ та АероСвіт;
  • міжнародний аеропорт «Київ» («Жуляни»), що має два пасажирські термінали. Розташований на південно-західній околиці міста. Після переходу 2011 року до аеропорту авіаперевізника Wizz Air збільшився пасажиропотік у ньому, порівняно з 2010 роком, у 16,2 разів, із 29 тис. осіб до 469,8 тис. осіб[32].
  • вантажний аеропорт «Гостомель», розташований за 12 км на північний-захід від Києва, є базовим аеропортом для авіакомпанії Авіалінії Антонова.

Також у місті Васильків розташований воєнний аеропорт. А у державному підприємстві «Київський авіаційний завод „Авіант“» розташована злітно-посадкова смуга.

Залізниця

Київ — потужний залізничний вузол. У Києві розташоване головне управління Південно-Західної залізниці, діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція — Київ-Пасажирський. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на ст. Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкрито 2008 року) вокзалів, до яких буде проведена лінія метрополітену.

Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:

  • Київ-Пасажирський;
  • Київ-Петрівка;
  • Сирець;
  • Святошин;
  • Видубичі.

Саме вони у майбутньому можуть скласти мережу транспортно-пересадочних вузлів.

Залізничні маршрути розходяться від Києва у п'яти магістральних напрямках: фастівському (південний захід), коростеньскому (північний захід), ніжинському (північний схід), гребінковському (південний схід) та миронівському (південь, одноколійна). Також Києвом проходить так зване Північне Кільце (від станції Київ-Волинський і станції Святошин через станцію Київ-Петрівка та Київ-Дніпровський до станції Дарниця). Усі магістральні залізниці електрифіковано. Крім магістральних, існує відомча неелекрифікована гілка від станції Київ-Петрівка до Вишгороду та місцеві залізничні колії промислового призначення.

5 жовтня 2011 року почала працювати міська електричка: кільце у 50,8 км зв'язує 14 станцій, усі лінії метрополітену, й дає змогу об'їхати місто за 1 годину 30 хвилин. Електричка стала міському бюджету в 223 мільйони гривень.[33]

Річковий транспорт

Докладніше: Київський річковий трамвай

Київський річковий порт засновано в липні 1897 року по завершенні будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до станції метро «Дніпро». За радянських часів Дніпром регулярно виконувались як вантажні перевезення, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. Наразі рейси Дніпром вважаються нерентабельними — виконуються переважно прогулянкові й туристичні. Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.

Метро

Докладніше: Київський метрополітен Станція метро Дніпро

У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла 1884 року[34]. Саме тут уперше в Російській імперії[Джерело?] розглянуто проект дороги під землею. Проект передбачав проведення тунелів від пристані на Дніпрі до залізничного вокзалу через Поштову площу і Бессарабку. Проте депутати міської Управи відхилили цей проект — цілком імовірно, через банальний страх перед невідомим. Так само сталося і в Москві, де провалилися проекти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата пропонує новий проект будівництва метрополітену, який також відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро в Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана Української держави Павла Скоропадського мав намір будувати урядовий центр і лінію метро в районі Звіринця. Цим проектам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії Симона Петлюри й тема створення київського метро відійшла на задній план.

Після закінчення Німецько-радянської війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 Постановою Ради народних комісарів СРСР відповідним установам наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проект та генеральний кошторис із тим, щоб уже в 4 кварталі того ж року внести на затвердження уряду проектне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року було відкрито першу ділянку Святошино-Броварської лінії завдовжки 5,2 км з п'ятьма станціями — «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» та «Дніпро». З 1960 року побудовано три лінії загальною довжиною 69,65 км, що налічують 52 станції, які нині щодня обслуговують більш ніж 1,4 млн пасажирів. Сім станцій метрополітену визнані пам'ятками історії та культури.

Київський метрополітен активно розвивається. У 2010–2013 роках відкрилися шість нових станцій на півдні Куренівсько-Червоноармійської лінії — «Деміївська», «Голосіївська», «Васильківська», «Виставковий центр», «Іподром» та «Теремки». Проводиться підготовка до спорудження четвертої (Подільсько-Вигурівської) лінії, проектні роботи щодо п'ятої (Лівобережної) лінії метрополітену призупинені.

Трамвай

Київський швидкісний трамвай Докладніше: Київський трамвай та Київський швидкісний трамвай

Київ був першим містом України, Російської імперії та одним із перших у Європі, в якому відкрито рух електричних трамваїв. Перший трамвай запущено в червні 1892 року на лінії 1,5 км Олександрівським узвозом (тепер — Володимирський узвіз). 1978 року в Києві стала до ладу перша в СРСР лінія швидкісного трамваю від площі Перемоги до житлового масиву Південна Борщагівка.

1990 рік став кульмінаційним у розвитку трамвайної мережі — загальна протяжність колій становила 275,9 км, виробнича база налічувала 904 пасажирських трамвайних вагони, річний обсяг перевезень сягав 438 млн. З середини 1990-х років трамвайне господарство поступово занепадає, на 2005 рік відповідні показники зменшилися до 258,3 км та 509 трамвайних вагонів, річний обсяг перевезень становив близько 175,6 млн[35]. Після реконструкції мосту Патона 2005 року трамвайну мережу міста розірвано на дві відокремлені частини — лівобережну та правобережну.

Фунікулер

Докладніше: Київський фунікулер Київський фунікулер

Проблема зв'язку між Верхнім містом та низинним Подолом існувала стільки, скільки існує Київ. Спершу стародавні кияни користувалися крутими стежками, потім — Андріївським узвозом. Ідею збудувати між верхньою і нижньою частинами міста механічний підйом у вигляді невеличкої похилої залізниці з канатною тягою подав інженер А. А. Абрагамсон; проект розробили інженери М. К. П'ятницький та М. І. Баришников. Фунікулер, або «Михайлівський електричний канатний підйом», був споруджений коштом товариства Київської міської залізниці. Спорудження фунікулера тривало протягом 1902–1905 років. Фунікулер відкрито 7 травня 1905 року. Колії підйому простяглися на 200 метрів.

1958 року проведено кардинальну реконструкцію фунікулера: у машинному залі встановили сучасніше устаткування, яке, крім усього, ще й гарантувало повну безпеку руху. А наприкінці 1984 року фунікулер пережив ще одне оновлення: лінія подовжилася на 38 метрів.

Щороку цей незвичайний вид транспорту перевозить 2,8 мільйона пасажирів, серед яких чимало туристів.

Оскільки найбільш схожим на фунікулер видом транспорту є трамвай, проїзні квитки на трамвай діють також і на фунікулер, а вартість однієї поїздки становить 3 гривні. До листопада 2008 року існували єдині квитки, котрі діяли як у автобусах, тролейбусах, трамваях, так і в фунікулері. Нині запроваджено спеціальні жетони для проходу на станції фунікулеру.

Тролейбус

Тролейбус ЕлектроЛАЗ-301 на Софійській площі Докладніше: Київський тролейбус

Роботи з організації тролейбусного руху в Києві розпочато 1934 року з поверненням Києву статусу столиці. Першою тролейбусною трасою стала Червоноармійська (нині — Велика Васильківська) вулиця. У повоєнний час тролейбусне господарство Києва постійно розвивається.

З 1991 року на тролейбусних маршрутах Києва курсують тролейбуси вітчизняного виробництва, зокрема Київського заводу електротранспорту (вироблялися в 1991—1994 роках), київського авіазаводу, ВО «Південмаш» (м. Дніпропетровськ) та Львівського автомобільного заводу.[36]

Станом на 2000 рік у Києві діяло 35 тролейбусних маршрутів. Довжина мережі сягнула 324,9 км, парк становить 640 машин, з яких 24% — замортизовано. У травні 2006 року кількість тролейбусних маршрутів у Києві досягла 44. Працює 4 тролейбусних депо.

Автобус

Докладніше: Київський автобус

Уперше запровадити регулярний автобусний рух у Києві спробували ще 1913 року, а першу автобусну лінію відкрито 1925 року за маршрутом: площа 3-го Інтернаціоналу (нині — Європейська площа) — вулиця П'ятакова (тепер вулиця Саксаганського). У грудні того самого року відкрито другу лінію (Деміївську). Використовували автобуси марок «Мерседес-Даймлер» і «Фіат». Починаючи з 1929 року автобусний парк міста поповнюється машинами радянського виробництва; з 1932 — 19-місними автобусами ЗІС-18, з 1938 року — 24-місними автобусами ЗІС-16. 1934 року створено автобусно-таксомоторну базу, що розміщувалася на Боєнському провулку (тепер вулиці І. Кудрі). В ній налічувалося близько 30 одиниць рухомого складу. 1937 року в автобусному парку столиці України було 60 автобусів, 1939 року — близько 80. Швидкими темпами розвивалося автобусне господарство міста в післявоєнні роки. Кількість перевезень пасажирів 1967 року порівняно з 1947 зросла у 88 разів. 1978 року місто обслуговували 862 автобуси, що курсували за 87 маршрутами; загальна довжина автобусних ліній дорівнювала 647 км, кількість перевезень становила близько 1 млн пасажирів на добу. Нині у Києві діє близько 90 автобусних маршрутів, які охоплюють усі частини міста, кількість автобусів перевищує 700 одиниць. Працює 8 автобусних парків.

Мости через Дніпро

Південний міст Докладніше: Перелік мостів Києва

Перший капітальний міст через Дніпро споруджено 1853 року — так званий Ланцюговий міст. 1870 року під керівництвом військового інженера А. Є. Струве побудовано металевий залізничний міст у Дарниці, другий залізничний міст — Петрівський — споруджено 1917 року, однак невдовзі він був зруйнований (відновлений 1929 року). У районі нинішнього моста Патона існував Наводницький міст понтонної конструкції, що дав назву вулицям Старонаводницькій і Новонаводницькій. У 1914 році на його місці побудовали стаціонарний дерев'яний міст, зруйнований у 1920 році. Він був відновлений 1921 року й проіснував до 1935-го, коли був замінений іншим дерев'яним мостом. Під час Другої світової війни всі мости через річку Дніпро було зруйновано. Після звільнення Києва (6 листопада 1943 року) споруджено тимчасові дерев'яні мости.

Сьогодні береги Дніпра в межах міста з'єднують 8 мостів, із них 4 автомобільні — Московський, міст метро, міст Патона та Південний, два залізничних — Дарницький та Петрівський, один залізнично-автомобільний — Кірпи, а також пішохідний міст. Триває спорудження Подільського.

Архітектура

Докладніше: Архітектура Києва Андріївська церква Маріїнський палац Костьол святого Миколая

У X—XIII століттях Київ забудовувався кварталами зрубних і каркасно-стовпових споруд, переважно двоповерхових[2][6]. Планування міста в X—XIII ст. було садибно-вуличним[6]. Деякі вулиці замощувалися дерев'яними мостовими[6]. У князівській частині Києва стояли кам'яні будинки[2]. Найбільшими спорудами були цегляні хрестово-купольні храми, виконані в руському стилі з елементами візантійського — Десятинна церква (989–996), Софійський собор (1037), Іриниська і Георгіївська церкви (1037), Києво-Михайлівський Золотоверхий собор (1113)[2]. Вони мали багато бань, пірамідальну композицію, хрещаті стовпи[6].

Найдавніші будови Києва належать до XI–XII століть. Збереглися також будинки XVII–XVIII століть, проте переважають в архітектурному обличчі міста будови другої половини XIX — початку XX століття, виконані у стилі модерну та конструктивізму. Загалом у місті збереглося близько 3000 споруд XI — початку XX століття, зокрема понад 70 храмів тих часів. До найвизначніших архітектурних пам'яток Києва зараховують такі:

  • Золоті ворота
  • Софійський собор (XI ст.)
  • Києво-Печерська лавра (XI–XVIII ст.)
  • Кловський палац
  • Маріїнський палац
  • Червоний корпус КНУ
  • Будинок з химерами
  • Національний банк України
  • Національна опера України
  • Києво-Могилянська академія
  • Київський політехнічний інститут
  • Видубицький монастир (XI ст.)
  • Михайлівський Золотоверхий собор
  • Церква Спаса на Берестові (XII ст.)
  • Воскресенська церква
  • Андріївська церква
  • Набережно-Микільська церква
  • Покровська церква
  • Троїцька церква
  • Київський Париж (1901)
  • Київський цирк
  • Київський державний академічний театр ляльок

Серед пам'яток новітньої епохи:

  • Хрещатик
  • Київський метрополітен
  • Кабінет Міністрів
  • Секретаріат Президента
  • Висотний житловий будинок за адресою вул. Хрещатик, 25
  • Національний спортивний комплекс «Олімпійський»

Пам'ятники та скульптури

Докладніше: Пам'ятники Києва та Меморіальні й анотаційні дошки на будинках Києва

У Києві велика кількість різноманітних меморіалів, пам'ятників, монументів, скульптурних груп, пам'ятних знаків, погрудь (бюстів) і фігур. У Києві як місті мультикультурному в різний час «вшановували у камені» діячів багатьох країн і народів.

Як і в інших містах України, переважна більшість пам'ятників і монументів у Києві зосереджена в центральній (історичній) частині, хоча деякі з них, з огляду на величину міста, сформування власних осередків адміністративних одиниць міста (районів), територіальне розміщення об'єктів культури, місць історичних подій, проживання та/або роботи видатних діячів, включення до складу міста прилеглих населених пунктів тощо, розташовані по всій території міста і на околицях.

Хмарочоси

БЦ «Парус» і ТРБЦ «Gulliver» Докладніше: Хмарочоси України та Хронологія хмарочосів України

Місто славиться своїми історичними й сучасними хмарочосами. Перші висотні будинки з'явилися в Києві ще на початку ХХ століття: Київський Париж (1901 рік), Хмарочос Гінзбурга (1912 рік), Будівля Кабінету Міністрів України (1938 рік).

У роки «післявоєнної відбудови» міста в Києві збудували такі відомі хмарочоси, як: висотний житловий будинок за адресою Хрещатик, 25 і Готель «Україна» (до 2001 року — готель «Москва»).

У 1970—1980-ті роки в місті з'являються «готелі-хмарочоси»: «Київ», «Русь», «Турист», «Спорт» та інші.

Нині в Києві розташовано п'ять найвищих хмарочосів України: БФК «Gulliver», БЦ «Парус», ЖК «Корона», ЖК «Корона» № 2 і будівля Апеляційного суду міста Києва.

Також завершується будівництво 48-поверхового житлового комплексу на Кловському узвозі, який матиме висоту 163 метри. На проспекті Перемоги, поруч із центральним загсом, триває спорудження хмарочосу Sky Towers. По завершенню він буде найвищим хмарочосом України (висотою 210 метрів) і матиме 47 поверхів.

У проекті залишається спорудження бізнес-центру «Київ-сіті» на Рибальському острові, де височітимуть хмарочоси висотою у 200–300 метрів.

Тимчасові споруди

Станом на березень 2014 року в Києві близько 15 тисяч кіосків.[37] Станом на 1 січня 2014-го в Києві діяли 423 кіоски з пресою.[38]

Культура

Питаннями діяльності культурно-освітніх, мистецьких закладів міського підпорядкування займається Головне управління культури Київської міської державної адміністрації, у веденні якого нараховується 18 театрів міського та 4 театри районного підпорядкування, 6 концертних організацій.

Музика

Театр опери і балету ім. Т. Шевченка

Головними осередками сучасного музичного життя міста Києва є: Національна опера України, Національна філармонія України, Будинок органної та камерної музики, Київський державний театр оперети. Концерти академічної музики проводять також у Великому та малому залах Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, концертному залі Будинку звукозапису, Будинку вчених, Будинку вчителя, Будинку Актора, концертних естрадах Центрального і Хрещатого парків.

У Києві діють такі хорові колективи, як Національна заслужена академічна капела України «Думка», Національний заслужений академічний народний хор України ім. Верьовки, чоловіча хорова капела України ім. Л. М. Ревуцького, Народна академічна хорова капела НАН України «Золоті Ворота», муніципальний камерний хор «Хрещатик», камерний хор «Credo», хорова капела хлопчиків та юнаків «Дзвіночок» та ін.

Концерти розважальної музики відбуваються в Палаці «Україна», Палаці Спорту, Жовтневому Палаці, Українському домі, ДК КПІ, Центральному домі художника, концертному зал FreeDom та інших залах[39]. У теплу пору року концерти та фестивалі української етно- та рок-музики проводять також на Співочому полі.

Періодично в Києві проводяться музичні фестивалі, зокрема: академічної музики — Київ Музик Фест, Форум музики молодих, Музичні прем'єри сезону, фестиваль фортепіанної музики «Володимир Крайнєв запрошує», фестиваль хорової музики Золотоверхий Київ; а також фестивалі естрадної музики — Червона Рута, Країна мрій та інші. Визначною музичною подією 2005 року стало проведення в Києві пісенного конкурсу «Євробачення».

Невід'ємною частиною музичного життя столиці є періодичні музичні конкурси: піаністів — пам'яті В. Горовиця, диригентів — ім. С. Турчака, хорових колективів — ім. М. Леонтовича, вокалістів — ім. Соломії Крушельницької, бандуристів — ім. Гната Хоткевича, а також багатопрофільний конкурс імені М. Лисенка.

У Києві працювали такі видатні музиканти, як Микола Лисенко, Олександр Кошиць, Микола Леонтович, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Рейнгольд Глієр, Болеслав Яворський, Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Микола Вілінський, Григорій Верьовка, Борис Гмиря, Степан Турчак, Іван Карабиць, Володимир Симоненко. Серед сучасних композиторів — Валентин Сильвестров та Євген Станкович.

Театр

Докладніше: Театри Києва та Театральне мистецтво в Києві

Образотворче мистецтво

Центрами образотворчого мистецтва в Києві є Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури та Національна спілка художників України. Багаті художні колекції представлені в київських музеях — Національному художньому музеї, Музеї російського мистецтва та Музеї імені Богдана та Варвари Ханенко. Твори сучасних українських художників експонуються в галереї спілки художників, міській галереї мистецтв «Лавра», низці галерей на Андріївському узвозі тощо.

Київ початку XX століття пов'язаний з іменами таких художників, як Олександра Екстер, Михайло Бойчук, Олександр Богомазов, Абрам Маневич, Георгій Нарбут, Вадим Меллер, Олександр Хвостенко-Хвостов, Георгій Лукомський, у 1920-х роках у Києві працювали Михайло Жук, Климент Редько, Юхим Михайлів, Григорій Світлицький, Карпо Трохименко. У 1930-х працювали видатні графіки, зокрема Сергій Конончук, який особливу увагу приділяв темі рідного міста. Ці рисунки ніби створюють серію, де головними «героями» стають куточки двориків, тихих вулиць («Київ. Глибочиця», 1931 р.; «Київ. Вулиця Артема», 1934 р.). Художник зумів відчути й передати тонкий, мінливий стан природи, сповнити її людським теплом рідних вулиць.

У 1960-ті роки на арену виходять художники, що опановують різні напрями європейського живопису — експресіонізму (Михайло Грицюк, Ігор Григорьєв), фонізму (Григорій Гавриленко), сюрреалізму (Іван Марчук). Декоративні неофольклорні якості внесли у малярство і графіку учасники гуртка, об'єднаного навколо колекції народного мистецтва Івана Гончара (Віктор Зарецький, Георгій Якутович).

Новітній етап художньої творчості в Києві розпочинається із виходом на поверхню андеґраунду 1987 року, коли Спілка художників улаштувала виставку молодих. Уперше від 1920-х років українські художники знов заявили про себе на міжнародному рівні. Зокрема, це абстракціоністи Тіберій Сильваші, Анатолій Криволап, Петро Лебединець, Микола Кривенко, творець палімпсестів Олександр Дубовик, концептуаліст Володимир Бовкун, неодадаїст-картограф Юрій Соломко та інші.

Художня література

У Києві жили та працювали багато українських та російських письменників.

На вулиці Б. Хмельницького, 68 розташований будинок Роліт, в якому в різні роки жили близько 130 літераторів. Цей будинок є абсолютним рекордсменом в Україні за кількістю меморіальних дошок на фасаді.

Події численних літературних творів, зокрема романів, відбуваються в Києві. Літературному Києву 1920-х років присвячені інтелектуальні романи «Місто» Валер'яна Підмогильного та «Дівчина з ведмедиком» В. Домонтовича.

Серед українських авторів Київ часто фігурує у творах сучасних авторів Євгенії Кононенко, Андрія Куркова та Олексія Нікітіна. Київ описується у творах російських письменників Миколи Лєскова, Михайла Булгакова та Віктора Некрасова. Багато літературних творів присвячені подіям Євромайдану 2013–2014 років.

У Києві працював болгарський літературознавець Величков Алекси. У місті народилися й жили російські автори Михайло Булгаков і Віктор Некрасов.

Бібліотеки

Докладніше: Публічні бібліотеки Києва

Одними з перших бібліотек Києва були бібліотека Софійського собору, заснована Ярославом Мудрим 1037 року, та монастирське книгосховище Києво-Печерської лаври. У XVII столітті заснована бібліотека Київської академії. До Жовтневого перевороту в Києві діяло 6 бібліотек платного користування, найбільшою з них була міська (50 тис. одиниць зберігання). Після відновлення радянської влади виконком київської ради ухвалив «зробити доступнішими для народу академічні бібліотеки». Створюється низка нових бібліотек: 1919 — Центральна робітнича бібліотека, Всенародна бібліотека України та ін. 1979 року бібліотечна мережа міста налічувала 1332 бібліотеки різних систем і відомств (66 млн одиниць зберігання), які обслуговували 1598 тисяч читачів.[40]

Щорічно публічні бібліотеки Києва обслуговують 560 тисяч користувачів. У своєму арсеналі бібліотеки міста мають книжкові фонди, власні інформаційні електронні бази даних та забезпечують використання світових інформаційних ресурсів через мережу Інтернет. Бібліотечне обслуговування киян здійснюють:

  • Публічна бібліотека імені Лесі Українки для дорослих;
  • Центральна міська бібліотека імені Т. Г. Шевченка для дітей;
  • Міська спеціалізована молодіжна бібліотека «Молода Гвардія»;
  • Десять спеціалізованих бібліотечних систем міста Києва (Публічні бібліотеки Києва)

Спорт

Найпопулярнішим командним видом спорту в Києві є футбол. Футбольний клуб «Динамо» неодноразово ставав чемпіоном СРСР та України, здобував міжнародні трофеї, є справжнім символом міста[41]. У чемпіонаті країни місто також представляли клуби «Оболонь» та «Арсенал». Найкращим українським чоловічим баскетбольним клубом часів СРСР був київський «Будівельник», який нині разом із БК «Київ» виступає в об'єднаній Українській Суперлізі. У вітчизняному жіночому баскетболі провідні позиції посідає київська команда ТІМ-СКУФ. У білоруській Екстралізі виступає хокейний клуб «Сокіл». У радянські часи жіночий гандбольний клуб «Спартак» неодноразово вигравав чемпіонат країни та європейські клубні трофеї.

Головними аренами спортивних змагань є НСК «Олімпійський», Палац спорту, стадіони «Динамо» ім. В. Лобановського та «Оболонь».

У Києві працює Національний університет фізичного виховання і спорту України. 2012 року на НСК «Олімпійському» проводилися матчі та фінал Чемпіонату Європи з футболу 2012.

Парки

Парк партизанської слави Докладніше: Парки Києва

Київ має велику кількість садів та парків для відпочинку, серед яких Національний ботанічний сад, Ботанічний сад ім. Фоміна, Парк Шевченка, Хрещатий парк, Маріїнський парк, Міський парк, Володимирська гірка, Парк «Аскольдова могила», Парк Вічної Слави, Пейзажна алея, Сквер Чорновола, Гідропарк, Голосіївський парк, Голосіївський ліс, Парк партизанської слави, Парк перемоги, Пушкінський парк, Зоопарк.

Наймасовіше кияни та гості міста відвідують Національний ботанічний сад у пору цвітіння Саду бузків, Андріївський узвіз під час святкування Дня Києва, а також міську виставку квітів, яка щорічно проводиться у Печерському ландшафтному парку довкола Співочого поля у дні святкування Дня Незалежності України в останній тиждень серпня.

У парку Кіото 3 вересня 2011 року висаджено найдовшу в Європі алею сакур.[42]

FM радіостанції Києва

Докладніше: Українські радіостанції
  • 92.4 — Ретро FM
  • 92.8 — Європа плюс
  • 93.8 — Бізнес Радіо
  • 94.2 — Радіо 24
  • 95.2 — L'Radio
  • 95.6 — Jam FM
  • 96.0 — Радіо «Ера»
  • 96.4 — Хіт FM
  • 96.8 — DJ FM
  • 98.0 — Радіо Київ
  • 98.5 — Русское Радіо
  • 99.0 — Nostalgie
  • 99.4 — Радіо Ала
  • 100.0 — Gala Radio
  • 100.5 — Народне Радіо
  • 101.1 — Радіо Мелодія
  • 101.5 — Music Radio
  • 101.9 — Радіо Шансон
  • 102.5 — Просто Радіо
  • 103.1 — Люкс FM
  • 103.6 — Радіо Рокс
  • 104.0 — Радіо Шарманка
  • 104.6 — NRJ
  • 105.0 — Радіо Промінь
  • 105.5 — Стильне Радіо Перець FM
  • 106.0 — Радіо Динамо
  • 106.5 — Kiss FM
  • 107.0 — Європа FM
  • 107.4 — Авторадіо
  • 107.9 — Наше Радіо

Наразі кількість радіостанцій Києва перевищує 30.

Освіта та наука

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Приміщення Президії НАН України на вулиці Володимирській № 54

У X—XIII століттях Київ був найбільшим освітнім центром Русі. Від часів Володимира Святославича тут діяли школи грамоти[6]. Церкви і монастирі мали власні бібліотеки. Книгозбірня київської Софії, так звана бібліотека Ярослава Мудрого, нараховувала біля 950 томів[6]. Інша велика бібліотека, якою користувалися руські літописці, існувала в Печерському монастирі[6]. Дослідження графіті на стінах міських храмів і посуді доводять, що частина киян була писемною[6].

Після монгольської навали рівень освіти в Києві занепав. З кінця XIV століття у списках паризької Сорбонни та інших західноєвропейсьих університетів з'являються імена студентів із Києва. Так, під 1436 роком зазначений перший доктор «рутенської нації з Києва» — Іван Тинкевич[43].

Починаючи з кінця XVII століття Києво-Могилянська академія підготувала багато видатних учених.

1834 року відкрито перший в історії Києва університет — Київський університет Св. Володимира, що з того часу став провідним вітчизняним освітнім та науковим центром. І сьогодні Київ — найбільший в Україні науковий центр.

Серед вищих навчальних закладів:

  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка
  • Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»
  • Національний медичний університет імені Олександра Богомольця
  • Національний університет Києво-Могилянська академія
  • Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
  • Національна музична академія
  • Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
  • Національний авіаційний університет
  • Київський національний університет будівництва і архітектури (КНУБА)
  • Національний аграрний університет
  • Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
  • Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв
  • Київський національний університет культури і мистецтв
  • Київський національний торговельно-економічний університет (КНТЕУ)
  • Київський міжнародний університет (КиМУ)
  • Київський національний університет технологій та дизайну (КНУТД)

В Києві розміщені численні установи Національної академії наук України (НАНУ):

  • Український нафтогазовий інститут

Охорона здоров'я

Докладніше у статті Охорона здоров'я в Києві

Установи цивільного захисту населення

У столиці України створено Фонд захисних споруд цивільного захисту міста Києва, який складається з розгалуженої системи споруд-укриттів для надійного захисту населення під час різноманітних надзвичайних ситуацій, а також у період військового стану.

Почесні громадяни Києва

Видатні кияни

Актори

  • Йовович Мілла
  • Лесь Курбас
  • Микола Садовський
  • Панас Саксаганський
  • Хостікоєв Анатолій Георгійович

Архітектори, скульптори

  • Архипенко Олександр Порфирович
  • Владислав Городецький
  • Григорович-Барський Іван Григорович
  • Ковнір Степан Дем'янович
  • Кричевський Василь Григорович
  • Слуцький Григорій Маркович

Науковці, інженери

  • Амосов Микола Михайлович
  • Антонов Олег Костянтинович
  • Антонович Володимир Боніфатійович
  • Беринда Памво
  • Василенко Микола Прокопович
  • Вовк Федір Кіндратович
  • Глушков Віктор Михайлович
  • Єпіфаній (Славинецький)
  • Калінін Костянтин Олексійович
  • Кащенко Микола Феофанович
  • Кістяківський Георгій Богданович
  • Корецький-Сатановський Арсеній
  • Корольов Сергій Павлович
  • Королюк Володимир Семенович
  • Кравчук Михайло Пилипович
  • Крейн Марк Григорович математик
  • Лебедєв Сергій Олексійович
  • Люлька Архип Михайлович
  • Оглоблин Олександр Петрович
  • Патон Борис Євгенович
  • Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна
  • Сікорський Ігор Іванович
  • Тимошенко Степан Прокопович
  • Челомей Володимир Миколайович

Економісти

  • Вернадський Іван Васильович
  • Заславська Тетяна Іванівна

Музиканти

  • Березовський Максим Созонтович
  • Ведель Артем Лук'янович
  • Вертинський Олександр Миколайович
  • Глієр Рейнгольд Моріцевич
  • Гришко Володимир Данилович
  • Козинцев Григорій Михайлович
  • Лисенко Микола Віталійович
  • Лобода Світлана
  • Лятошинський Борис Миколайович
  • Могилевська Наталія Олексіївна
  • Паркасс Дмитро Якович
  • Полторацький Марко Федорович
  • Солов'яненко Анатолій Борисович
  • Стеценко Кирило Григорович
  • Стешенко Іван Никифорович
  • Шаїнський Володимир Якович

Поети, письменники

  • Ахматова Анна Андріївна
  • Баранович Лазар
  • Булгаков Михайло Опанасович
  • Винниченко Володимир Кирилович
  • Волошин Максиміліан Олександрович
  • Вороний Микола Кіндратович
  • Григорович-Барський Василь
  • Ґалятовський Іоанікій
  • Димитрій Ростовський
  • Еренбург Ілля Григорович
  • Зеров Микола Костянтинович
  • Іларіон Київський
  • Кальнофойський Атанасій
  • Косинка Григорій Михайлович
  • Леся Українка
  • Некрасов Віктор Платонович
  • Нестор-літописець
  • Нечуй-Левицький Іван Семенович
  • Носов Микола Миколайович
  • Осьмачка Теодосій Степанович
  • Полоцький Симеон
  • Рильський Максим Тадейович
  • Самійленко Володимир Іванович
  • Софонович Теодосій
  • Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна
  • Старицький Михайло Петрович
  • Теліга Олена Іванівна
  • Хоткевич Гнат Мартинович
  • Шевченко Тарас Григорович
  • Яворський Стефан
  • Ясинський Варлаам

Політичні діячі

  • Винниченко Володимир Кирилович
  • Голда Меїр
  • Голубович Всеволод Олександрович
  • Грушевський Михайло Сергійович
  • Кричевський Михайло Станіслав
  • Лівицький Андрій Миколайович
  • Лівицький Микола Андрійович
  • Мазепа Іван Степанович
  • Міхновський Микола Іванович
  • Мужиловський Силуян Андрійович
  • О́рлик Пили́п Степанович
  • Остапенко Сергій Степанович
  • Острозький Василь Костянтин
  • Петлюра Симон Васильович
  • Петрів Всеволод Миколайович
  • Пилипчук Пилип Каленикович
  • Примаков Євген Максимович
  • Прокопович В'ячеслав Костянтинович
  • Сагайдачний Петро
  • Сипяґін Дмитро Сергійович
  • Сікевич Володимир Васильович
  • Хмельницький Богдан-Зиновій
  • Хмельницький Юрій Богданович
  • Чехівський Володимир Мусійович
  • Чорновіл В'ячеслав Максимович
  • Шульгин Олександр Якович
  • Яненко-Хмельницький Павло

Релігійні діячі

  • Баєвський Пилип
  • Балабан Діонісій
  • Василь (Липківський)
  • Вуяхевич-Височинський Михайло
  • Дзик Михайло
  • Йов (Борецький)
  • Козловський-Трофимович Ісая
  • Кононович-Горбацький Йосиф
  • Косів Сильвестр
  • Петро Могила
  • Прокопович Феофан
  • Радивиловський Антін
  • Старушич Ігнатій
  • Тризна Йосиф
  • Феодосій Углицький

Філософи

  • Бердяєв Микола Олександрович
  • Ґізель Інокентій
  • Сковорода Григорій Савич
  • Чижевський Дмитро Іванович
  • Шестов Лев Ісаакович
  • Яворський Стефан

Футболісти

  • Блохін Олег Володимирович
  • Лобановський Валерій Васильович

Художники

  • Аліпій Печерський
  • Бойчук Михайло Львович
  • Бойчук Тимофій Львович
  • Врубель Михайло Олександрович
  • Івасюк Микола Іванович
  • Їжакевич Іван Сидорович
  • Малевич Казимир Северинович
  • Пимоненко Микола Корнилович
  • Подерв'янський Олександр Сергійович

Інше

  • Вітренко Наталія Михайлівна
  • Дроздовський Михайло Гордійович
  • Духонін Микола Миколайович
  • Козинцев Григорій Михайлович
  • Литвак Анатоль
  • Моїсєєв Ігор Олександрович
  • Серж Лифар
  • Табачник Дмитро Володимирович
  • Хорошковський Валерій Іванович
  • Чикаленко Євген Харламович

Правителі, поховані в Києві

  • Костянтин I Великий, Римський імператор — Церква Різдва Іоанна Предтечі (частина мощей)[44]
  • Мартин I, Папа Римський — Патріарший собор Воскресіння Христового (частина мощей)[45]
  • Аскольд, князь Київський — Аскольдова могила
  • Дір, князь Київський — Дірова могила за церквою св. Ірини[46]
  • Олег Віщий, князь Новгородський і Великий князь Київський — Щекавиця[46]
  • Ольга, княгиня Київська — Десятинна церква[46]
  • Ярополк Святославич, Великий князь Київський — Десятинна церква[46]
  • Олег Святославич, князь древлянський — Десятинна церква[46]
  • Володимир Святославич, Великий князь Київський — Десятинна церква[46]
  • Ярослав Мудрий, Великий князь Київський — Софійський собор[46]
  • Судислав, князь Псковський — Георгіївська церква[46]
  • Ізяслав Ярославович, Великий князь Київський — Десятинна церква[47]
  • Ярополк Ізяславич, князь Волинський і Туровський, титулярний король Русі — Церква Святого Петра Дмитровського монастиря[46]
  • Всеволод Ярославич, Великий князь Київський — Софійський собор[46]
  • Ростислав Мстиславич, князь Туровський — Десятинна церква[46]
  • Тугоркан, половецький хан — Берестове[46]
  • Святополк Ізяславич, Великий князь Київський — Михайлівський Золотоверхий монастир[46]
  • Давид Ігоревич, князь Волинський і Дорогобужский — Церква Богородиці Влахернської[46]
  • Гліб Всеславич, князь Мінський — Успенський собор Києво-Печерської лаври[46]
  • Володимир Всеволодович Мономах, Великий князь Київський — Софійський собор[46]
  • Мстислав Володимирович Великий, Великий князь Київський — Федорівський монастир[46]
  • Ярополк Володимирович, Великий князь Київський — Янчин монастир[46]
  • Микола Святоша, князь Луцький — Ближні печери Києво-Печерської лаври
  • Ігор Ольгович, Великий князь Київський — Симеоновской монастир (у 1150 перепохований в Спасо-Преображенському соборі Чернігова)[46]
  • Ізяслав Мстиславич, Великий князь Київський — Федорівський монастир[46]
  • В'ячеслав Володимирович, князь Туровський і Великий князь Київський — Софійський собор[46]
  • Юрій Володимирович Долгорукий, князь Ростово- Суздальський і Великий князь Київський — Церква Спаса на Берестові[46]
  • Ростислав Мстиславич, князь Смоленський і Великий князь Київський — Федорівський монастир[46]
  • Ярополк Ізяславич, князь Шумський — Федорівський монастир[46]
  • Володимир Андрійович, князь Дорогобужский — Янчин монастир[46]
  • Гліб Юрійович, Великий князь Київський — Церква Спаса на Берестові[46]
  • Володимир Мстиславович, Великий князь Київський — Федорівський монастир[46]
  • Ярослав Ізяславич, князь Луцький і Великий князь Київський — Федорівський монастир[46]
  • Мстислав Давидович, князь Вишгородський — Федорівський монастир[46]
  • Святополк Юрійович, князь Турово- Пінський — Михайлівський Золотоверхий монастир[46]
  • Ростислав Всеволодович, князь Переясловский — Софійський собор[46]
  • Святослав Всеволодович, князь Чернігівський і Великий князь Київський — Кирилівська церква[46]
  • Гліб Юрійович, князь Туровський — Михайлівський Золотоверхий монастир[46]
  • Ізяслав Ярославович, князь Шумський — Федорівський монастир[46]
  • Всеволод Святославич Чермний, князь Чернігівський і Великий князь Київський — Кирилівська церква[48]
  • Мстислав Мстиславич Удатний, князь Галицький — Хрестовоздвиженська церква[49]
  • Олег Романович, князь Брянський — Храм Святого благовірного князя Олега Брянського (частина мощей)
  • Скиргайло, князь Київський і Полоцький, Великий князь Литовський — Києво-Печерська лавра
  • Володимир Ольгердович, князь Київський — Успенський собор Києво-Печерської лаври
  • Федір Данилович, князь Острозький — Дальні печери Києво-Печерської лаври
  • Олелько Володимирович, князь Київський — Успенський собор Києво-Печерської лаври
  • Семен Олелькович, князь Київський — Успенський собор Києво-Печерської лаври
  • Костянтин Острозький, князь Острозький — Успенський собор Києво-Печерської лаври
  • Богуш Корецький, князь Корецький — Києво-Печерська лавра
  • Михайло Вишневецький, гетьман Війська Запорізького — Києво-Печерська лавра[50]
  • Петро Конашевич-Сагайдачний, кошовий отаман Запорізької Січі та гетьман Війська Запорізького — Богоявленський собор
  • Костянтин Іпсіланті, господар Валахії і Молдови — Георгіївська церква
  • Петро Аркадійович Столипін, голова Ради міністрів Російської імперії — Києво-Печерська лавра
  • Михайло Сергійович Грушевський, голова Центральної Ради Української Народної Республіки — Байкове кладовище
  • Юрій Косьмич Глушко-Мова, глава Українського Далекосхідного секретаріату — Лук'янівський цвинтар
  • Осьмак Кирило Іванович, президент Української Головної Визвольної Ради — Байкове кладовище[51]
  • Тичина Павло Григорович, голова Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище
  • Коротченко Дем'ян Сергійович, голова Президії Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище
  • Корнійчук Олександр Євдокимович, голова Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище
  • Гречуха Михайло Сергійович, голова Президії Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище
  • Грушецький Іван Самійлович, голова Президії Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище
  • Ватченко Олексій Федосійович, голова Президії Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище
  • Білий Михайло Ульянович, голова Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище
  • Ляшко Олександр Павлович, голова Президії Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище
  • Костюк Платон Григорович, голова Верховної Ради УРСР — Байкове кладовище

Цікаві факти

Неофіційним гімном міста є пісня «Як тебе не любити, Києве мій!», яку 1962 року написав композитор Ігор Шамо на слова Дмитра Луценка.[52]

Півострів Київ у землі Грема, Антарктида, названий на честь міста Києва.[53]

На честь Києва названо астероїд 2171 Київ.

Міста-побратими

Місто Країна Дата угоди
Тампере  Фінляндія 30 грудня 1954
Лейпциг  Німеччина 7 жовтня 1956
Флоренція  Італія 27 липня 1967
Братислава  Словаччина 3 квітня 1969
Кіото  Японія 7 вересня 1971
Тулуза  Франція 9 червня 1975
Оденсе  Данія 22 квітня 1989
Единбург  Велика Британія 17 липня 1989
Мюнхен  Німеччина 6 жовтня 1989
Ухань  КНР 19 жовтня 1990
Вільнюс  Литва 21 червня 1991
Чикаго  США 17 червня 1991
Торонто  Канада 29 липня 1991
Анкара  Туреччина 10 лютого 1992
Відень  Австрія 26 травня 1992
Париж  Франція 7 листопада 1992
Москва  Росія 22 жовтня 1992
Краків  Польща 19 лютого 1993
Гельсінки  Фінляндія 12 березня 1993
Кишинів  Молдова 1 жовтня 1993
Тсване  ПАР 5 жовтня 1993
Будапешт  Угорщина 19 жовтня 1993
Пекін  КНР 13 грудня 1993
Варшава  Польща 4 лютого 1994
Гавана  Куба 21 лютого 1994
Таллінн  Естонія 7 грудня 1994
Єреван  Вірменія 14 вересня 1995
Афіни Греція 12 листопада 1996
Мінськ  Білорусь 5 липня 1997
Софія  Болгарія 11 вересня 1997
Баку  Азербайджан 12 вересня 1997
Мехіко  Мексика 25 вересня 1997
Бішкек  Киргизстан 2 жовтня 1997
Брюссель  Бельгія 8 грудня 1997
Ташкент  Узбекистан 16 січня 1998
Рига  Латвія 29 травня 1998
Астана  Казахстан 11 червня 1998
Сантьяго-де-Чилі  Чилі 5 серпня 1998
Стокгольм  Швеція 24 березня 1999
Тбілісі  Грузія 29 травня 1999
Рим  Італія 2 листопада 1999
Єрусалим  Ізраїль 20 лютого 2000
Ріо-де-Жанейро  Бразилія 4 вересня 2000
Бразиліа  Бразилія 5 вересня 2000
Буенос-Айрес  Аргентина 7 вересня 2000
Лісабон  Португалія 26 жовтня 2000
Ашгабат  Туркменістан 14 травня 2001
Тріполі  Лівія 29 травня 2001
Волгоград  Росія 11 липня 2001
Санкт-Петербург  Росія 27 липня 2001
Улан-Уде  Росія 8 жовтня 2001
Республіка Комі  Росія 6 грудня 2001
Белград  Сербія 4 червня 2002
Ошська область  Киргизстан 1 липня 2002
Женева  Швейцарія 29 вересня 2003
Махачкала  Росія 5 березня 2004
Джакарта  Індонезія 30 травня 2005
Сучжоу  КНР 14 червня 2005
Ліма  Перу 14 жовтня 2005

Див. також

  • Києвець
  • Києво
  • Кийов
  • Легенда про заснування Києва
  • Київ в мистецтві
  • Київщина

Примітки

  1. ↑ Великий Київ
  2. а б в г д е ж и к л м н п р Толочко 2007:201.
  3. ↑ Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 40; 51. ISSN 0130-5247
  4. а б Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1.
  5. ↑ Загальна інформація про місто Київ
  6. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Толочко 2007:202 .
  7. ↑ Про столицю України — місто-герой Київ
  8. а б в АРХІВ 2010 року
  9. ↑ Експерти спрогнозували чисельність населення Києва 2026 року
  10. ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2011-09-21. (рос.)
  11. ↑ Обзор данных о населении г. Киева по однодневной переписи, произведенной в 1874 г. — Реферат д. чл. П. П. Чубинского, читанный в годичном собрании Юго-Зап. Отдела 23 марта 1875 г.
  12. ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам. г. Киев
  13. ↑ Перепись г. Киева 16 марта 1919 г. = Перепис м. Київа 16 березня 1919 р./ Киев. губ. стат. бюро ; [авт. предисл. Ал. Волков]. — Киев : [Б. и.] , 1920
  14. ↑ Національний склад населення за переписом 1926 р. у Києві та Київському округу
  15. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 г. Распределение городского и сельского областей союзных республик по национальности и полу. г. Киев
  16. ↑ Національний склад центральних областей за переписами 1959 та 1989 рр.
  17. а б Демоскоп — Итоги переписи населения Украины 2001 года
  18. а б Всеукраїнський перепис населення 2001 р. — Національний склад Києва
  19. ↑ Численность и состав населения СССР (По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года)
  20. а б Про кількість та склад населення міста Київ за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  21. ↑ http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/varval.asp?ma=19A050501_02_080&ti=19A050501_02_080.%20%D0%EE%E7%EF%EE%E4%B3%EB%20%ED%E0%F1%E5%EB%E5%ED%ED%FF%20%E7%E0%20%F0%B3%E4%ED%EE%FE%20%EC%EE%E2%EE%FE,%20%EC.%20%CA%E8%BF%E2%20%281,2%29&path=../Database/Census/05/01/&lang=1&multilang=uk Розподіл населення за рідною мовою, м. Київ]
  22. ↑ http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=391
  23. ↑ Jones Lang LaSalle, Emerging City Winners Profiles: Ukraine, Kiev
  24. ↑ Оприлюднення експрес-випусків Головного управління статистики у м. Києві 2011 року
  25. ↑ Основні показники розвитку промисловості України
  26. ↑ Обсяг реалізованої продукції за основними видами промислової діяльності за січень-жовтень 2009 року
  27. ↑ Інформація про виконання Головним управлінням праці та зайнятості основних показників Програми соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва на 2007 рік за І квартал 2007 року
  28. ↑ [1]
  29. ↑ http://www.skyscrapercity.com/showthread.php?t=806884
  30. ↑ http://kmv.gov.ua/divinfo.asp?Id=224359
  31. ↑ МВС УКРАЇНИ.
  32. ↑ Підсумки діяльності авіаційної галузі України за 2011 рік
  33. ↑ Журнал Кореспондент, № 39 (476), 7.10.2011
  34. ↑ Джерело — Київський метрополітен Офіційний сайт
  35. ↑ Джерело — За что Омельченко так не любил первый трамвай в Украине?
  36. ↑ Див. також Економічний Часопис-XXI № 4'2004
  37. ↑ Подано понад 2000 пакетів документів на оформлення кіосків. Департамент містобудування та архітектури КМДА. 2014-03-25. 
  38. ↑ У Києві вдвічі зросте кількість кіосків із пресою. Департамент містобудування та архітектури КМДА. 2014-03-25. 
  39. ↑ див. концертні зали Києва(рос.)
  40. ↑ Енциклопедичний довідник «Київ», т. 3. / За ред. А. В. Кудрицького. — Головна редакція УРЕ, 1981. — 62 с.
  41. ↑ «Динамо» — для киевлян это святое(рос.)
  42. ↑ У Києві висаджено найдовшу в Європі алею сакур
  43. ↑ Івакін 2007:205
  44. ↑ [ http://mir-pravoslaviya.org.ua/node/1716 Від Херсонеса до Києва . Завершився хресний хід з мощами святих, присвячений тисячі семисот річчю підписання Міланського едикту ] — Світ Православ'я
  45. ↑ [ http://risu . org.ua/ua/index/all_news/catholics/ugcc/53391 /Глава УГКЦ освятивши Патріаршій собор Воскресіння Христового ] — РІСУ, 18 серпня 2013 .
  46. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал [ http ://litopys.org.ua/litop/lit31.htm географічний покажчик . Київ . Літопис руський за Іпатськім списком ]
  47. ↑ [ http://www.kplavra.kiev.ua/Izjaslav_JAroslavich.html Ізяслав Ярославич ] — Національний Києво-Печерський історико -культурний заповідник .
  48. ↑ [ http://sophiakievska.org/node/19 Історія Заснування . Національний заповідник " Софія Київська " ]
  49. ↑ { { книга|автор = Костомаров М. І. | частина = Глава 6 . Князь Мстислав Удатний|Назва = Російська історія в життєписах її найголовніших діячів | посилання = http://www.magister.msk.ru/library/history/kostomar/kostom06.htm }}
  50. ↑ [ http://chitalka.net.ua/textbooks/1/p_5084.html Історія (збірка наукових праць): Збірник праць /- Київ, 2009 . — 500 c . ]
  51. ↑ [ http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=10545 Кирило Осьмак — президент УГВР ] . " Кримська світлиця " № 29 за 20.07.2012 .
  52. ↑ Аліса Антоненко. Як народилася пісня «Як тебе не любити, Києве мій» Газета «День» № 144, четвер, 16 серпня 2012.
  53. ↑ Kiev Peninsula. SCAR Composite Gazetteer of Antarctica.

Джерела

  • (укр.) Толочко П. П., Івакін Г. Ю., Верменич Я. В. Київ // Енциклопедія історії України. — Київ: Наукова думка, 2007. — Т. 4. — С. 201–218.
  • (укр.) М. О. Рибаков «Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва», «Кий», 1997
  • (рос.) История Киева, в 3 т., 4-х книгах, Киев, «Наукова думка», 1982

Посилання

  • Офіційний портал Київської міської влади
  • Головне управління статистики Києва
  • Енциклопедія Києва
  • Цікавий Київ (рос.)
  • Київський туристичний портал
  • Київський туристичний портал. Офіційний сайт Києва
  • Музеї Києва
  • Мапа Києва
  • Київ 360 — віртуальний Київ (панорами)
  • Київ з пташиного лету. 24-30 серпня 2014 року.
  • Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom IV




Київ інформація про


Київ
Київ

Київ інформація Відео


Київ Перегляд теми.
Київ що, Київ хто, Київ пояснення

There are excerpts from wikipedia on this article and video