TR | RU | KK | BE | EN |

Бій під Гурбами


Точністьпереглянута

Перейти до: навігація, пошук
Бій під Гурбами
Друга світова війна
Бої УПА

Хрест, встановлений на могилі вояків УПА в пантеоні «Гурби-Антонівці», біля зруйнованого села Гурби
Дата: 21 квітня 194425 квітня 1944
Місце: село Гурби на Рівненщині, Україна
Результат: Контрольований відступ військ УПА і подальша партизанська боротьба.
Сторони
Українська Держава СРСР
Командувачі
Василь Кук
Петро Олійник «Еней»
командир Ясен
Іван Лис "Сторчан"†
Командир повстанського штабу Гриць
генерал-майор Михайло Петрович Марченков
Військові сили

УПА
  • Частини групи "Богун"
  • Дивізія УПА "Холодний Яр": Більше 5 000 вояків УПА, близько 500-1000 місцевого ополчення, 2 гарматні батареї, кілька мінометних ланок

НКВС СРСР
  • 18-та стрілецька бригада НКВС
    30-35 тис.  солдатів НКВС і Червоної Армії, 5-15 танків та інша бронетехніка, кавалерія
Втрати
За версією УПА:
80 солдатів УПА убито, 100-200 поранено, 120 захоплено в полон,
2000 цивільного населення вбито
За версією НКВС:
2018 вбито, захоплено в полон 1570
За версією УПА:
900-2000 убито, 300-900 поранено, 5 підбитих танків
За версією НКВС:
11 вбито, 46 поранено.

Бій під Гурба́ми — бій між військами НКВС СРСР і силами УПА, що відбувся з 21 по 25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району і охопив частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. Закінчився тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена.

Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти. Розбиті німецькі війська вже не загрожували частинам УПА, тому найбільшу небезпеку для українських повстанців становили відділи НКВС.

Зміст

  • 1 Передісторія
    • 1.1 Причини бою
  • 2 Співвідношення сторін
  • 3 Хід бою
    • 3.1 Вихід з оточення
  • 4 Наслідки
  • 5 Оцінки втрат
    • 5.1 СРСР
    • 5.2 ОУН
  • 6 Спадщина
    • 6.1 Історіографія
    • 6.2 Реакція української влади
    • 6.3 Вшанування пам'яті
  • 7 Примітки
  • 8 Джерела
  • 9 Література
  • 10 Див. також
  • 11 Посилання

Передісторія

Успіхи радянських військ у військових кампаніях в Білорусі та Україні у 1944 році призвели до стрімкого відступу німецьких військ. Але разом із відступом німців на захід просувалася Червона Армія. Саме в цей час український повстанський рух досяг свого розквіту — у 1943–1944 роках в рядах УПА було від 30 тис. до 100 тис. вояків.

Оскільки німецька армія швидко відступала, і вже не становила загрози для УПА й України в цілому, словацькі частини вже давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, а угорське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаємний ненапад, найсерйознішу загрозу для УПА становили радянські війська. Місцеві мешканці очікували повторення репресій 1939–1941 років.

Не зустрічаючи значного опору з боку упівців, Червона Армія продовжила наступ на позиції німецьких військ. Для боротьби із «оунівськими бандами», що таким чином залишилися в тилу, радянське командування відправило кілька дивізій НКВС. Після того, як головні сили Червоної Армії пройшли через Західну Україну, УПА організувала ряд військових акцій, що були спрямовані проти НКВС, комуністів та людей, що співпрацювали із радянським режимом.

У 1944 році, командування УПА ухвалює рішення про перехід радянсько-німецького фронту, для того, щоб опинитися в тилу Червоної Армії. Таким чином, повстанці могли продовжувати диверсійну та пропагандистську діяльність серед місцевого населення, не зустрічаючись із значними угрупуваннями радянських сил. Однак, навесні 1944 року, німецько-радянський фронт розділяє основні сили упівців на тих, що розташовані на території, окупованій німецькими військами (під командуванням Романа Шухевича), і тих, які розташовані на території окупованій радянськими військами (під командуванням Василя Кука). В січні 1944 року, до бійців УПА приєдналося кілька десятків українців-червоноармійців, які пізніше взяли участь у бою під Гурбами. На знищення загонів УПА, радянське командування відіслало «загороджувальний» загін військ НКВС при підтримці окремих частин Червоної Армії. Ці «загороджувальні» загони були створені радянським командуванням для затримки дезертирів-червоноармійців, які тікали з лінії фронту. До цього, українські повстанці вели бої із радянськими партизанами. Про успіхи таких атак свідчать радянські документи, зокрема доповідь начальника УШПР першому секретару Центрального комітету комуністичної партії України Микиті Хрущову:

« ...українські повстанці, котрі до вступу Червоної Армії на терени західної України не вели відкритої організованої боротьби проти радянських партизанів, останнім часом нападають на них значними збройними силами.  »

Причини бою

На думку Петра Мірчука, головною причиною, яка призвела до бойових дій під Гурбами, був замах вояків УПА на командувача 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна.

Операцію УПА проти М. Ф. Ватутіна було проведено 29 лютого 1944 року неподалік від села Милятин. На під'їзді до Милятина ескорт штабних автомашин радянського генерала потрапив у засідку упівської сотні. Головну машину, що прийняла на себе перший удар, було підбито. Під час бою генерал М. Ф. Ватутін зазнав важкого поранення. Ватутіна доставили спочатку до військового лікаря, а потім до Рівного. За деякими даними, акція проти Ватутіна була спланована верхівкою радянської влади. Незважаючи на спроби лікарів, а також на листи Миколи Федоровича Сталіну з проханням врятувати його життя, 15 квітня 1944 року Ватутін помер. На пошуки упівської сотні до села Милятина миттєво відрядили опергрупу «СМЕРШ» у складі 60 осіб. Але ще до їхнього приходу повстанцям, а також переважній більшості жителів Милятина вдалося відійти до лісу.

У відповідь на смерть Ватутіна НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА. Одним із завдань було знищення великого угруповання УПА в районі гурбівських лісів.

Іншою причиною могла бути масштабна мобілізація населення західних регіонів України до лав Червоної Армії. Масштабна мобілізація чоловічого населення могла призвести до ситуації, коли в УПА не залишалося людського ресурсу. Про спроби українських повстанців зірвати мобілізацію свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призивні пункти. Про ці події секретар Станіславського обкому КПУ М. Слонь повідомив Москву:

« …українські націоналісти здійснили напад на потяг із новобранцями, внаслідок чого 250 чоловік поповнили повстанські лави… Через протидію націоналістів від призову ухилилося близько 15,5 тис. осіб.  »

Всього у період січня-травня 1944 року, від призову, завдяки упівцям ухилилося 17 тис. чоловік, близько 2 тис. з них приєднались до УПА.

Співвідношення сторін

У бою брали участь відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа «Богун» під командою Петра Олійника-«Енея») та з'єднання УПА-Південь (під командуванням Василя Кука — «Леміша»). Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 — 3,5 тис. вояків у складі куренів «Сторчана», «Мамая», «Вира» або «Докса», «Непитайла», «Бувалого», «Довбенка», «Залізняка» і сотень «Панька», «Яструба», «Андрія», чоти «Чорногори» і відділу охорони штабу під командуванням «Гармаша». В арсеналі південної групи УПА було 2 батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. Також до УПА приєдналося близько 500–1000 осіб з навколишніх сіл Гурби та Антонівці, що шукали захисту своїх сімей від більшовиків. Їх відправили вглиб лісу, доручивши їм допомагати пораненим та забирати їх з поля бою.

Проти повстанців НКВС кинуло 5 бригад солдатів і деякі частини Червоної Армії, авіацію, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА.. Разом їхня кількість становила близько 30 000 солдатів.

Петро Олійник «Еней» — один з командирів бою під Гурбами

До бою під Гурбами між упівцями та НКВС-івцями відбулося невелике зіткнення біля села Москалівки, з якого повстанці вийшли переможцями.

Хід бою

20 квітня 1944 р. радянські сили згуртували більшу частину своїх військ на лінії Шепетівка — Рівне — Збараж. Уранці 21 квітня, вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Спираючись на дані розвідки, командування УПА віддало наказ, згідно з яким усі приготування мали бути завершені до 6.30 годин вечора 23 квітня.

Мапа бойових дій

Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військ радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ також відбувався і з інших боків, але мобільні повстанські загони відступали, та наносили несподівані удари з флангів, внаслідок чого війська НКВС понесли значні втрати. Фланговими ударами військам НКВС вдалося потиснути фланги упівців, внаслідок чого повстанці опинилися у «мішку». З наказу командування УПА, війська повстанців перегрупувались наступним чином: в лісах, недалеко від с. Гурби, у с. Святе, Мощаниця, урочищах Чернява, Грабовець та Межові гори. Першу лінію оборони займали відділи командира «Мамая» (по лінії р. Понура — с. Замишівка), «Докса» (Мощаниця-Чернява-Святе), «Яструба», «Сторчана» та кілька інших загонів особливого призначення (лінія Святе-Мости-Грабовець-Гурби). Другу лінію оборони займали загони «Довбенка», «Бувалого» і «Непитайла». Резерв складали відділи командира «Панька», «Залізняка», «Чорногори» і «Андрія». Згідно зі звітами до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня, НКВС-івці втратили 250 осіб убитими, зокрема: під Антонівцями — біля 50 осіб, на лінії Кирилівка-Обгів — близько 80 осіб, на лінії Обгів-Ступно — 40 осіб, біля с. Москалівки — близько 30 осіб, в засідках — близько 50 осіб. Втрати повстанців склали 39 осіб вбитими та 30 пораненими. Окремо відзначалась перевага НКВС на всіх відтинках у солдатах та озброєнні.

В ніч з 23 на 24 квітня 1944 р. повстанці перегрупувались та окопались. Вночі війська НКВС спробували захопити позиції повстанців, попередньо провівши артобстріл, однак їхні спроби виявилися марними. Після короткої паузи, війська НКВС за допомогою танків організували другу атаку вже на усіх відтинках повстанчої оборони, однак і вона виявилась невдалою. Однак втрати понесли загони «УПА-Північ», зокрема курінь командира «Ясеня».

Нарешті, о 6 годині ранку 24 квітня командування НКВС вирішило розпочати генеральний наступ. На цей раз головні сили було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині НКВС-івці «стіною» рушили на повстанців. Також сильний наступ почався зі сторони сіл Мости та Хижаки. Радянські війська змогли наблизитись до відділу командира «Мамая» на 300 м, однак їх було відкинуто. Через кілька годин, радянське командування віддає наказ про повторний наступ. На цей раз в бій кинуто кавалерію, яка мала зайти з флангів та вклинитись між куренями упівців, поки повстанці відбивали атаку радянських танків. Кавалерія виконала своє завдання, розбивши війська повстанців на дві частини. Однак командування УПА, вчасно використавши резервний курінь командира Залізняка, стабілізувало ситуацію, відкинувши кавалерію ворога. Після невдалої атаки кавалерією в бій вступила радянська піхота. Новомобілізовані бійці під командуванням командира «Яструба» не витримавши натиску, почали відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців «Сторчана». Слід за «яструбцями» почали відступати й відділи «Залізняка», які були запасною лінією «сторчанівців». Внаслідок чого ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців «Сторчана». Курінний «Сторчан» зі своїм відділом був змушений вступити у нерівний рукопашний бій, внаслідок чого увесь повстанський курінь було знищено, загинули сам «Сторчан», четверо старшин та 60 повстанців.

Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Зі звіту про перебіг бою учасника бою начальника оперативного відділу — майора Миколи Свистуна («Ясеня»):

«Щоб забезпечити південну сторону, перекинув я сот. „Андрія“ з півн.-зах. сторони на південь, на Гурбенську Гору (год. 11), які геройськи держалися до 18 год., коли більшовикам удалося висунути їх танками зі свого становища. Тут оборонні становища скріпили к-р „Довбенко“, „Бувалий“, „Балабан“. В цей час, коли окружені „сторчанівці“ боролися, я підготовляв контрнаступ з півночі, що мав виконати курінний Доксу, але на зайняте командиром „Доксом“ становище не було кого дати. Своїх відділів не міг я зірвати зі становища, бо ворог наступав зі всіх сторін…».

Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам удалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий «гурбенський котел» та захопити Гурбенську Гору.

Вихід з оточення

Командування УПА, обмежене у набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легкопоранені бійці долучилися до бойових загонів, а важкопоранені, разом з цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу військ НКВС. Трьом сотням з різних куренів було доручено забрати гармати. Вранці 25 квітня повстанці трьома групами, з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща. Для знищення сил повстанців в районі села Буща радянське командування відіслало туди 5 танків та кілька сотень піхоти. Для знищення противника, бійці УПА відслали вперед ударну групу під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу з'єднання Бувалого. Бій почався у самому селі, коли кулеметники повстанців почали обстріл позицій НКВС. Повстанці зуміли відбити частину села, однак подальше просування було зупинене танками. Залишки куреня Сторчана та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі і вступили у бій. За допомогою трофейних протитанкових рушниць повстанці знерухомили один з танків, та знищили його гранатами. Було пошкоджено ще один танк, однак війська НКВС відступили.

Усім куреням УПА вдалося вирватися з оточення, хоча деякі, як-от курені Мамая та Довбенка, зазнали значних втрат (самого Мамая було вбито). Курені Довбенка та Бувалого відійшли в Суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів—Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клеваня.

Повернення бійців УПА з рейду

Великі цифри втрат українських вояків можна пояснити тим, що до втрат УПА НКВС зарахувала розстріляне цивільне населення.

Наслідки

Василь Кук у своєму інтерв'ю Олександру Гогуну зазначив, що УПА втратила не більше 100 людей, а вбили повстанці 900 радянських солдатів і ще стільки ж поранили.

Кожна зі сторін, які брали участь у цьому бою, оголошували про свою перемогу. Повстанці знищили велику частину радянських військ, однак про втрати самих повстанців свідчить сильна реорганізація, а в подальшому і об'єднання груп УПА-Північ та УПА-Південь. НКВС захопило в полон близько 100-та вояків УПА, здебільшого простих селян, які допомагали повстанцям у цьому бою. Після страшних катувань усіх полонених було страчено. Під час наступу НКВС на позиції повстанців, які вирвалися з більшовицького оточення, загинув від радянської кулі командир куреня Мамай. Деякі інші сотники та чотові наклали на себе руки, щоб не потрапити в полон ворога.

Однак тяжких втрат зазнали не тільки повстанці. Близько тисячі радянських солдатів було вбито, ще кілька сотень померли від поранень. Командування УПА на болісному прикладі цього бою змінило тактику ведення війни. Групам УПА-Захід та УПА-Північ було наказано розподілити свої сили на групи по 2-3 сотні та відступити у Карпати або у густіші ліси. Червона Армія, не зустрічаючи значного опору з боку УПА, рушила навздогін за німецькими військами, що дозволило упівцям продовжити спротив радянському режиму, уникаючи зустрічі з основними силами Червоної Армії.

Тактика дії малими загонами виправдала себе на деякий час, завдяки чому у західно-українських містах, таких як Коломия, Косів, Надвірна, утворились повстанські республіки, які проіснували до 1945 року.

Завідувач відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук вважає, що перемога радянських військ була невирішальною, адже головної мети наступу бригад НКВС на Гурби не було досягнуто — загони УПА не було знищено, тож вони продовжили вести військові та пропагандистські акції у Західній і Центральній Україні.

Командування УПА усвідомлювало, що вести відкриту боротьбу із добре озброєними загонами НКВС неможливо. Після битви під Гурбами Західну Україну захлинула хвиля арештів та розстрілів.

Оцінки втрат

СРСР

Приблизно 27 квітня командування внутрішніми силами військ НКВС написало доповідь командуючому військами 1-го Українського Фронту маршалу Радянського Союзу Г. К. Жукову про результати операції з ліквідації «банд ОУН» у Крем'янецьких лісах Рівненської області. У ньому зазначалося, що було захоплено величезну кількість набоїв, зброї, радянської та німецької уніформи, продовольства, бочок з бензином. У доповіді також йдеться про захоплений працюючий літак У-2 Кількість загиблих радянських солдатів, згідно з доповіддю, становила 11 осіб, а також 48 було поранено. Результати операції НКВД у Крем'янецьких лісах представлені також в доповідній записці голови НКВС Берії адресованій Державному комітетові оборони та Геншатабу ЧА.

ОУН

Опис бою під Гурбами було надруковано у газеті Крайового Осередку Пропаганди ОУН «На зміну» за липень 1950 року. В газеті детально описано бій, а також зазначено втрати обох сторін: «…в боях під Гурбами згинуло 80 повстанців, в тому числі 60 безсмертних сторчанівців. Большевицькі втрати начислюють понад 800 вбитими і багато ранених…».

Також, одним із головних повстанських документів, що збереглися до нашого часу є доповідь майора УПА Косенка. В доповіді вказується про 600 вбитих та 500 поранених більшовиків. Втрати самих постанців становлять 80 осіб вбитими та 40 пораненими. У зведенні повстанського штабу використовуєтсья фраза «То були Крути, а це — Гурби…».

Спадщина

Обкладинка книги Ветерани УПА вшановують пам'ять загиблих (Гурби, 11 жовтня 2002 року)

Історіографія

Українські історики написали чимало книг про визвольний рух, в тому числі і про бій під Гурбами. У 2002 році у Львові було презентовано документальну книгу молодих істориків Ігора Марчука та Олега Тищенка «Гурби: квітень 1944-го». Дослідження проведено за підтримки Молодіжного націоналістичного конгресу. Перший наклад становив 300 примірників. За фінансової підтримки відомого письменника і мецената з Австралії, колишнього булавного УПА Юрія Борця вийшов у світ і другий наклад, вже в кількості 2000 примірників. В книжці описано не лише сам бій, але й наслідки для всієї повстанської армії. На думку авторів книги, повстанські війська зазнали втрат через:

  • Відкритий бій з НКВС (адже повстанські сили не мали постійного підкріплення, на відміну від НКВС)
  • Рішення про ведення «правильної або стандартної війни» (риття шанців, створення розгалуженої системи укріплень, важке озброєння)
  • Масштабну мобілізацію (скупчення великих, погано навчених і неозброєних повстанських сил в одному місці, що перетворило їх на легку здобич).

Реакція української влади

18 квітня 2007 р. Президент України Віктор Ющенко виступив із зверненням, де висловлює свою подяку усім, хто брав участь в урочистих заходах щодо вшанування Гурбенської битви. Також у заяві зазначається про необхідність проведення офіційних державних заходів та належного висвітлення подій бою під Гурбами в наукових працях та періодиці.

Вшанування пам'яті

18 травня 2007 року, в урочищі Гурби, на місці боїв відбулося урочисте відкриття меморіалу пам'яті загиблим воякам Української повстанської армії. На відкритті пантеону були присутні львівські пластуни, адже у бою брали участь видатні скаути з Пласту, зокрема Василь Кук.

Сьогодні біля села Гурби встановлено капличку та пам'ятний хрест на честь вояків УПА. Щорічно силами Молодіжного націоналістичного конгресу влаштовуються спортивно-військові ігри «Гурби-Антонівці». На думку організаторів, це має сприяти вихованню «у дітей, юнацтва та молоді національної свідомості, історичної пам'яті, громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину шляхом опанування духовної спадщини визвольної боротьби ОУН-УПА та налагодження міжрегіональної співпраці між молоддю різних областей України».

На місці основних сутичок громадське об'єднання «Товариство пошуку жертв війни «Пам'ять»» проводить пошуково-ексгумаційні дослідження захоронень вояків УПА з метою перепоховання загиблих воїнів. Встановити точну кількість вбитих під час бою у Гурбенівських лісах неможливо, адже багато з тіл було поховано значно пізніше. У вересні 2009 року в рамках фестивалю Бандерштат товариство «Пам'ять» організувало історичну реконструкцію бою.

У грудні 2008 р. з нагоди 65-річчя Гурбенського бою Рівненською обласною організацією Всеукраїнського Братства ОУН-УПА ім. Романа Шухевича була випущена ювілейна нагорода «Гурбенський щит» — «Гурби. 1944–2009». Цією відзнакою були нагороджені учасники бою, діячі громадського руху, національно-патріотичних організацій, представники влади, письменники — популяризатори тематики бою, автори заходів із вшанування пам'яті загиблих і тих, хто ще наприкінці 1980-х років установлював хрести в місцях масових поховань.

Примітки

  1. ↑ Згідно з Актом відновлення Української Держави
  2. ↑ В урочищі Гурби на місці найбільшого бою військ УПА урочисто були перепоховані останки 27 повстанців - Україна Молода
  3. а б в г д е ж и к л м Центр досліджень визвольного руху Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — С. 259-265.
  4. ↑ Сергей Ткаченко. Повстанческая армия: Тактика борьбы
  5. а б Шляхами армії без держави – шляхами УПА - газета Верхній Вал
  6. а б в г д е ж и Перехід УПА через фронти — Петро Мірчук
  7. ↑ На Гурбах перепоховали вояків УПА - газета Провінційка
  8. ↑ В інтерв'ю Василя Кука
  9. ↑ Двофронтова боротьба УПА. — Ст. 214. "За результатами допиту В. Худенка, політреферента Південної військової округи "Богун" у складі УПА-Південь"
  10. ↑ Двофронтова боротьба УПА. — С. 213.
  11. ↑ Державний архів Російської Федерації, ф. 9401, оп. 2, спр. 65. — С. 8.
  12. ↑ Енциклопедія ОУН-УПА.
  13. ↑ http://lib.oun-upa.org.ua/gogun/pub06.html Александр Гогун. УПА в воспоминаниях последнего главнокомандующего
  14. ↑ http://lib.oun-upa.org.ua/kyryczuk/rozdil_3.html Юрій Киричук. Історія УПА
  15. ↑ Зі спогадів одного з вояків УПА: «…командування наше домовилося з мадярами, що вони приймуть наших поранених у свій шпиталь, далеко на їхній території, треба було їх туди відвезти…»
  16. ↑ В. Півоварчук. «Соціально-економічні процеси у західних областях України (вересень 1939 — червень 1941 років)» Автореф. дис. канд. іст. наук; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Л., 2000.
  17. ↑ УПА воювала з НКВД, а не з Червоною армією — Ярослав Сватко
  18. ↑ Визволення України від німецько-фашистських загарбників
  19. ↑ Сергійчук В. В. УПА — вся Україна.//Військо України. Ч.6. квітень 1993 р. — С. 74-84.
  20. ↑ Красная Армия и Вторая Мировая война. Заградительные отряды
  21. ↑ ЦДАГО України, ф. 1, оп. 22, спр. 75, арк. 95
  22. ↑ У статті Олександра Гогуна Як загинув генерал Ватутін наводяться документи та спогади очевидців подій, за якими чисельність загону УПА коливається досить суттєво:
    • за мемуарами маршала Г. К. Жукова — 250–300 осіб
    • за доповідною запискою начальника «Смерша» 1-го Українського фронту генерал-майора Осетрова — 100–120 осіб
    • за свідченнями під час допиту полоненого бійця УПА Григорія Ундира — 80—90 осіб
    • за спогадами ветерана УПА Євгена Басюка («Чорноморця») — 30 осіб
    • за спогадами командуючого групою УПА «Тютюнник» Федора Воробця («Верещака») — 17—27 осіб.
  23. а б таємниця загибелі генерала Ватутіна — Українська газета Плюс
  24. ↑ Боротьба ОУН-УПА із Радянським карально-репресивним апаратом. — С. 305.
  25. а б Боротьба ОУН-УПА із Радянським карально-репресивним апаратом. — С. 306.
  26. ↑ «Доповідь внутрішніх військ НКВС Українського округу командуючому військами 1-го Українського Фронту маршалу Радянського Союзу Г. К. Жукову про результати операції з ліквідації банд ОУН в Крем'янецьких лісах Рівненської області» — Архіви СБУ, справа № 363, стор.626-627
  27. ↑ Невідомими сторінками історії «полум'яних літ» — Сергій Пархоменко
  28. ↑ В. П. Товстий — Українська повстанська армія. — Харків: Промінь, 2007. — С. 73.
  29. ↑ Інтерв'ю Ігора Марчука 5-му каналу
  30. ↑ «Боротьба УПА: Історія нескорених» Центр досліджень національно-визвольного руху при СБ України. — С. 61-62.
  31. ↑ В. П. Товстий — Українська повстанська армія. — Харків: Промінь, 2007. — С. 71.
  32. ↑ Архіви СБУ, справа № 363. — С. 626–627.
  33. ↑ Там же. — С. 627–628.
  34. ↑ ГАРФ. Ф.Р-9401. Оп. 2. — Д. 65. — Л. 8.
  35. ↑ Сайт президента України
  36. а б Звіт про пошуково-ексгумаційні дослідж. захоронень вояків УПА у Здолбунівському р-ні Рівненської обл.
  37. ↑ Львівських пластунів запросили взяти участь у відкритті пантеону Гурби-Антонівці
  38. ↑ Молодь вшанує найбільший бій УПА спортивно-військовою грою «Гурби-Антонівці», на сайті ВГО «Наша Україна»
  39. ↑ Українські націоналісти з Молодіжного Націоналістичного Конгресу, вшановуючи пам'ять героїв Гурб, започаткували патріотичну молодіжну теренову гру, яка дістала назву «Гурби-Антонівці». На сайті «Націоналістичний Портал»
  40. ↑ Відбувся фестиваль "Бандерштат-2009″
  41. ↑ Гурбенський щит

Джерела

  • Державний архів Служби Безпеки України Центру досліджень визвольного руху
  • Гогун, Александр. Западная Украина: война после войны… (Интервью с Василием Куком) // Корни. — Киев, 4 апреля 2003 (рос.)
  • Державний Архів Служби Безпеки України

Література

  • Киричук Юрій. Історія УПА. — Тернопіль, 1991. — Розділ ІІІ.
  • Мірчук Петро. Українська Повстанська Армія 1942—1952. — Львів : Книгозбірня «Просвіти». — Розділ ІІ.
  • Кентій Анатолій. Збройний чин українських націоналістів. Том 1. — Київ, 2005.
  • Йовик Іван. Нескорена Армія — спогади. — Київ : ПМ "Леся", 1995.
  • Скорупський Максим. Туди, де бій за волю — спогади. — Київ, 1992.
  • Содоль Петро. Українська Повстанча Армія 1943-49. Довідник. — Нью-Йорк : "Пролог", 1994.
  • Гогун Александр. Между Гитлером и Сталиным: борьба ОУН-УПА. — Санкт Петербург : "Нева", 2004. — 416 с. — (Секретные материалы). — 3500 прим. — ISBN 5-7654-3809-1.
  • Центр досліджень визвольного руху Українська повстанська армія: Історія Нескорених. — Львів : ЦДВР, 2007. — 352 с. — ISBN 978-966-8041-43-3.
  • Товстий В. П. Українська Повстанська Армія. — Харків : Промінь, 2007. — ISBN 979-966-8826-00-8.

Див. також

  • Українська повстанська армія
  • НКВС
  • Сталінські репресії
  • Василь Кук

Посилання

  • У Гурбах в крипті Меморіалу пам'яті вояків УПА перезахоронено останки двох повстанців
  • Документальний фільм про Бій під Гурбами. Частина 1
  • Документальний фільм про Бій під Гурбами. Частина 2
  • Документальний фільм про Бій під Гурбами. Частина 3
  • Експедиція в район урочища Гурби
  • Тексти пісень про бій під Гурбами
  • Теренова гра «Гурби-Антонівці»
  • «Гурби, ви наша доля кривава, ви гірка пам'ять свята…» (до 63-ї річниці Гурбенської трагедії)
  • Веб-сайт Гурбенського Свято-Воскресенського монастиря на Повстанських могилах
  • Гурбенський Великдень. Україна Молода. Номер 067 за 21.04.2011
  • Найбільший фронтовий бій УПА з НКВС
Бої Української повстанської армії
Бої з німецькими військами Боротьба УПА проти німецьких окупантів
Шепетівська операція УПА (19.08.1942) • Бій під Костополем (28.03.1943) • Бій біля Великої Любаші (14.05.1943) •
Наступ УПА на Янову Долину (22.06.1943) • Бій біля села Новий Загорів (8-11.09.1943) • Бій на горі Лопата (6-16.07.1944)
Бої з польськими військами Бої в Бірчі та околицях (22.10.1945 • 30.11.1945 • 7.01.1946) • Грубешівська операція (28.05.1946) • Ліквідація генерала Сверчевського (28.03.1947)
Бої з радянськими військами Бій під Гурбами (21-25.04.1944) • Бій під Стриганами (13.05.1944) • Битва під Лещавою-Горішньою (28.10.1944) • Бій під Жовквою (22.03.1945) •
Бій під Радеховом (27.04.1945) • Останній бій УПА на Житомирщині (9.07.1955)



Бій під Гурбами Інформацію Про

Бій під Гурбами


  • user icon

    Бій під Гурбами beatiful post thanks!

    29.10.2014


Бій під Гурбами
Бій під Гурбами
Бій під Гурбами Ви переглядаєте суб єкт.
Бій під Гурбами що, Бій під Гурбами хто, Бій під Гурбами опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

Випадкові Статті

Мале Ситно

Мале Ситно

село Мале Ситно біл Малое Сітна Основні дані 55°41′39″ пн ш 29°21′23″ с...
Бабуняк Ярослав Іларіонович

Бабуняк Ярослав Іларіонович

Бабуняк Ярослав Іларіонович (2 січня 1924, село Вербів, нині Бережанського району Тернопільської...
Пелагія Каленикович

Пелагія Каленикович

Пелагія Ничипорівна Каленикович д/н —1699 — перша дружина Івана Скоропадського до отриманн...
Альмонасід-дель-Маркесадо

Альмонасід-дель-Маркесадо

Альмонасід-дель-Маркесадо ісп Almonacid del Marquesado — муніципалітет в Іспанії, у складі авто...