Битва під Уманню


Загальні втрати: 121 500[1]

4610 убито, 15 458 поранено, 785 пропало безвісти чи потрапило у полон

Загальні втрати: 20 853[2]


Битва під Уманню — битва, що тривала з 1 по 7 серпня 1941 року між військами Третього Рейху та СРСР. Відбулася в ході наступу групи армій «Південь» та призвела до оточення і подальшої загибелі військ 6-ї та 12-ї армій Південного фронту Червоної Армії.

Зміст

  • 1 Передісторія
  • 2 Сили учасників
    • 2.1 СРСР
    • 2.2 Третій Рейх
  • 3 Дії сторін
  • 4 Наслідки
  • 5 Зображення
  • 6 Див. також
  • 7 Примітки
  • 8 Посилання
  • 9 Джерела і література

Передісторія

У перші тижні операції «Барбаросса» група армій «Південь», просуваючись на схід, зайняла міста: Львів (30 червня), Тернопіль, Вінницю і Житомир (10 липня). У ході Битви під Дубном були розбиті частини 4-го, 15-го і 16-го, а також 9-го, 19-го і 22-го механізованих корпусів Червоної Армії, зі складу Південно-Західного фронту. Зазначені групи корпусів атакували наступаючі війська Вермахту в районі міста Дубно з півдня і півночі, відповідно. Однак, незважаючи на перевагу в танках, ці атаки не увінчалися успіхом. За кількістю бронетехніки зіткнення було порівняти лише з битвою під Курськом. До 29-го червня бій було завершено і німецькі війська продовжили наступ.

10 липня Ставка ВГК передала загальне командування частинами Червоної Армії, що діяли на Південно-Західному напрямку, С. М. Будьонному. Його завданням була координація дій двох фронтів. Таким чином, під командою Будьонного перебували війська загальною чисельністю близько 1,5 млн осіб, зосереджені в районах Умані та Києва. Однак Будьонний ледве встиг прийняти командування, як між цими угрупованнями вклинилася 1-а танкова група під командуванням Е. Клейста, зайнявши Бердичів (15 липня) і Козятин (16 липня). Таким чином, частини Клейста виявилися на північ від Умані. У той же час з півдня Умань обійшла 17-а армія вермахту (командувач — генерал К.-Х. Штюльпнагель). Крім того, з півдня, від кордону з Румунією на Умань наступала 11-а армія під командуванням генерала Ойгена фон Шоберта[Джерело?].

Сили учасників

СРСР

  • 6-а армія (командир: генерал-лейтенант І. М. Музиченко)
    • 37-й стрілецький корпус (командир: комбриг С. П. Зибін)
      • 80-а стрілецька дивізія (командир: генерал-майор В. І. Прохоров)
      • 139-а стрілецька дивізія (командир: полковник М. Л. Логінов)
      • 141-а стрілецька дивізія (командир: генерал-майор Я. І. Тонконогов)
    • 49-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор С. Я. Огурцов)
      • 140-а стрілецька дивізія (командир: полковник Д. М. Скрипкін)
      • 190-а стрілецька дивізія (командир: полковник Г. О. Звєрєв)
      • 197-а стрілецька дивізія (командир: полковник С. Д. Губін)
    • 16-й механізований корпус (командир: комдив О. Д. Соколов)
      • 15-а танкова дивізія (командир: полковник В. І. Полозков)
      • 44-а танкова дивізія (командир: полковник В. П. Кримов)
      • 240-а моторизована дивізія (командир: полковник І. В. Горбенко)
    • Резерв
      • 173-я стрілецька дивізія (командир: генерал-майор С. В. Верзін)
      • 189-а стрілецька дивізія (командир: комбриг О. С. Чичканов)
      • 10-а дивізія військ НКВС (командир: полковник І. С. Могилянцев)
  • 12-а армія (командир: генерал-майор П. Г. Понеделін)
    • 8-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор М. Г. Снєгов)
      • 72-а Туркменська гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор П. І. Абрамідзе)
      • 192-а гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор П. Ф. Привалов)
    • 13-й стрілецький корпус (командир: генерал-майор М. К. Кирилов)
      • 60-а Кавказька Червонопрапорна ім. Стьопіна гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор М. Б. Саліхов)
      • 99-а Червонопрапорна стрілецька дивізія (командир: полковник П. П. Опякін)
    • 24-й механізований корпус (командир: генерал-майор В. І. Чистяков)
      • 45-а танкова дивізія (командир: генерал-майор М. Д. Соломатін)
      • 49-а танкова дивізія (командир: полковник К. Ф. Шевцов)
      • 216-а моторизована дивізія (командир: полковник А. С. Саркісян)
    • Резерв
      • 44-а Київська Червонопрапорна ім. Щорса гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор С. А. Ткаченко)
      • 58-а гірськострілецька дивізія (командир: генерал-майор М. І. Прошкін)
  • 2-й механізований корпус (командир: генерал-лейтенант Ю. В. Новосельський)
    • 11-а танкова дивізія (командир: полковник Г. І. Кузьмін)
    • 16-я танкова дивізія (командир: полковник М. І. Миндро)
    • 15-а Сиваська двічі Червонопрапорна ордена Леніна моторизована дивізія (командир: генерал-майор Н. Н. Бєлов)
  • Окремі частини
    • 39-а танкова дивізія 18-о механізованого корпусу (командир: полковник Н. В. Старков)
    • 213-а моторизована дивізія 19-о механізованого корпусу (командир: полковник В. М. Осьмінський)
    • Група полковника П. С. Фотченко (частина 8-ї танкової дивізії)

Крім того, в оточення потрапили 2 артилерійські, 1 повітряно-десантна (211-а) бригади, 6 прикордонних загонів (23-й, 91-й, 92-й, 93-й, 95-й, 97-й), Окрема Коломийська прикордонна комендатура, тилові госпіталі оточених армій.

Більша частина радянських дивізій за кількістю особового складу, озброєння та техніки дорівнювала полку. Деякі танкові дивізії залишилися взагалі без техніки, втраченої в попередніх боях. Інші були зведені у військові групи, що складалися із командування та незначної частини бійців та техніки, адже за наказом командування найбільш цінні танкові кадри, які залишилися без танків, відзивалися у тил для отримання нової бронетехніки. Таким чином в оточення не потрапили танкові екіпажі 15-ї та 44-ї танкових дивізій[3].

Третій Рейх

  • 1-а танкова група (командир: генерал-полковник Евальд фон Кляйст (Ewald von Kleist))
    • ХІV моторизований корпус (командир: генерал піхоти Густав фон Віттерсхайм (Gustav von Wietersheim))
      • 9-а танкова дивізія (командир: генерал-лейтенант Альфред фон Хубіцки (Alfred Ritter von Hubicki))
      • Бригада військ СС «Адольф Гітлер» (командир: оберстгрупенфюрер Йозеф Дітріх (Josef Dietrich))
    • ХХХХVІІІ моторизований корпус (командир: генерал танкових військ Вернер Кемпф (Werner Kempf))
      • 11-а танкова дивізія (командир: генерал-лейтенант Людвіг Крювель (Ludwig Crüwell))
      • 16-а моторизована дивізія (командир: генерал-лейтенант Зігфрід Генріці (Sigfrid Henrici))
  • 17-а армія (командир: генерал піхоти Карл-Генріх фон Штюльпнагель (Karl-Heinrich von Stülpnagel))
    • ІV армійський корпус (командир: генерал піхоти Віктор фон Шведлер (Viktor von Schwedler))
      • 24-а піхотна дивізія (командир: генерал-майор Ганс фон Теттау (Hans von Tettau))
      • 297-а піхотна дивізія (командир: генерал-лейтенант Макс Пфеффер (Max Pfeffer))
    • ХХХХІХ гірсько-єгерський корпус (командир: генерал піхоти Людвіг Кюблер (Ludwig Kübler))
      • 1-а гірсько-єгерська дивізія (командир: генерал гірсько-піхотних військ Губерт Ланц (Hubert Lanz))
      • 4-а гірсько-єгерська дивізія (командир: генерал гірсько-піхотних військ Карл Еглсір (Karl Eglseer))
      • 125-а піхотна дивізія (командир: генерал-майор Віллі Шнекенбюргер (Willi Schneckenburger))
      • 257-а піхотна дивізія (командир: генерал-лейтенант Карл Закс (Karl Sachs))
      • 97-а легка піхотна дивізія (командир: генерал-лейтенант Ернст Рупп (Ernst Rupp))

Німецькі танкові дивізії, незважаючи на втрати від 30 до 50%, залишалися боєздатними з'єднаннями. Піхотні дивізії не мали великих втрат[1].

Дії сторін

Ставка і командування Південним фронтом помилково припустили, що німці мають намір вийти до Дніпра між Києвом і Черкасами з метою подальшого наступу на Донбас, і недооцінили небезпеку оточення частин Червоної армії в районі Умані. 28-го липня війська Південно-Західного і Південного фронтів отримали наказ відійти на Схід, з метою відсікти німцям вихід до Дніпра . У результаті було втрачено можливість уникнути оточення шляхом відходу на південний схід.

2 серпня група Клейста з'єдналися з 17-ю армією, замкнувши оточення. На наступний день оточення було посилено другий кільцем, утвореним 16-ю танковою дивізією і Угорським рухомим корпусом. До 8-го серпня організований опір оточених частин Червоної Армії, в цілому, припинився. Німецькі війська дістали можливість провести операцію на оточення частин Південно-Західного фронту, що обороняли м. Київ, з півдня[Джерело?].

Наслідки

Результатом поразки 6-ї та 12-ї армій стало практично повне знищення оточених частин. Було втрачено майже всю техніку та озброєння. З числа особового складу оточених армій лише близько 11 тис. червоноармійців, в основному з тилових частин, вдалося вийти з оточення. Решта потрапила у полон разом з командувачами генерал-лейтенантом І. М. Музиченко та генерал-майором П. Г. Понеделіним. У полон також потрапили:

  • Командир 49-го стрілецького корпусу генерал-майор С. Я. Огурцов;
  • Командир 13-го стрілецького корпусу генерал-майор М. К. Кирилов;
  • 8-го стрілецького корпусу генерал-майор М. Г. Снєгов;
  • Командир 16-го механізованого корпусу комдив О. Д. Соколов;
  • Командир 80-ї Червонопрапорної Донецької дивізії генерал-майор В. І. Прохоров;
  • Начальник штабу 192-ї гірсько-стрілецької дивізії підполковник Свєчніков В. І. Загинули:
  • Командир 44-ї танкової дивізії полковник В. П. Кримов;
  • Командир 8-ї танкової дивізії полковник П. С. Фотченков;
  • Командир 24-го механізованого корпусу генерал-майор В. І. Чистяков.

Радянських військовополонених помістили в створений на території кар'єру біля міста Умань концтабір, неофіційно названий «Уманська Яма» (на фото). У ньому через погані умови утримання багато хто загинув. У місцях боїв і в таборі німці і посібники розстрілювали військовополонених євреїв, комісарів, «політбійців», поранених і ослаблених[4]

Зображення

Див. також

  • Битви та операції німецько-радянської війни
  • Битва за Київ (1941)
  • Уманська Яма
  • Кам'янець-Подільський котел
  • Операція «Кільце»

Примітки

  1. а б в г Нуждин О.И. Боевые действия 6-й и 12-й армий в сражении под г. Умань [1]
  2. ↑ Human Losses in World War II Heeresarzt 10-Day Casualty Reports per Army/Army Group, 1941, BA/MA RW 6/556, 6/558
  3. ↑ Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою: История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940–1941 годах. — Москва: АСТ, АСТ МОСКВА, Транзиткнига, 2005. — 830 с.
  4. ↑ http://www.iremember.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=390&Itemid=21

Посилання

Нуждин О. И. Боевые действия 6-й и 12-й армий в сражении под г. Умань

«Цена Победы»: Котлы 1941 года

Джерела і література

  • Christian Zentner Der Zweite Weltkrieg. — Stuttgart : Unipart-Verlag, 1986. — 415 с. — ISBN 3-8118-1761-2.
  • Боевой состав Советской Армии. Часть 1 (июнь-декабрь 1941 года). — Москва : Военно-научное управление Генерального штаба. — 84 с.
  • Долматовский Е.А. Зеленая брама: Докум. легенда об одном из первых сражений Великой Отеч. войны. — Москва : Политиздат, 1989. — 319 с. — ISBN 5-250-00605-1.
  • Дриг Е. Механизированные корпуса РККА в бою: История автобронетанковых войск Красной Армии в 1940 – 1941 годах. — Москва : АСТ, АСТ МОСКВА, Транзиткнига, 2005. — 830 с.
  • Исаев А.В. От Дубно до Ростова. — Москва : АСТ, Транзиткнига, 2004.
  • Новобранець В.А. Записки военного разведчика // Военно-исторический архив. - №: 4(52)-12(60), 2004 г. - 1(61)-3(63), 2005 г.. — Москва, 2004 - 2005.
  • Рунов В.А. 1941. Победный парад Гитлера. Правда об Уманском побоище. — Москва : Яуза, Эксмо, 2010. — 416 с.
  • Сборник боевых документов Великой Отечественной войны. — Москва : Военное издательство Министерства обороны Союза ССР, 1959. — Т. 39. — 308 с.


Битва під Уманню інформація про

Битва під Уманню

Битва під Уманню
Битва під Уманню

Битва під Уманню інформація Відео


Битва під Уманню Перегляд теми.
Битва під Уманню що, Битва під Уманню хто, Битва під Уманню пояснення

There are excerpts from wikipedia on this article and video