TR | RU | KK | BE | EN |

Австро-Угорщина

австро-угорщина, австро угорщина вікіпедія
А́встро-Уго́рщина  — двоєдина (дуалістична) імперія, очолена династією Габсбурґів та утворена внаслідок компромісної угоди, укладеної між двома складовими її частинами — Австрією та Угорщиною — 1867 року. Проіснувала в Центральній Європі до розпаду в 1918 році наприкінці Першої світової війни.

Імперією правили лише два цісарі (королі-імператори): Франц Йозеф I 1867–1916 і Карл I 1916-1918.

Зміст

  • 1 Територія
  • 2 Населення
  • 3 Історія
    • 3.1 Проект реформи Австро-Угорщини
  • 4 Економіка
    • 4.1 Перша світова війна
    • 4.2 Розпад імперії
  • 5 Примітки
  • 6 Література

Територія

Територія Австро-Угорської імперії становила 676 545 км².

В адміністративно-географічному плані поділялася на дві частини: Цислейтанію — до річки Лейти, по якій раніше проходив фактичний кордон між Австрією та Угорщиною, й Транслейтанію — Землі корони Святого Стефана

В адміністративному відношенні Австро-Угорщина ділилася на такі складові частини (коронні землі):

  • Цислейтанія (землі австрійської корони;Територія - 351 204 км²)
    • Королівство Богемія
    • Королівство Далмація
    • Королівство Галичина і Володимирія
    • Герцогство Буковина
    • Ерцгерцогства Нижня Австрія
    • Ерцгерцогства Верхня Австрія
    • Герцогство Карінтія
    • Герцогство Крайна
    • Герцогство Зальцбург
    • Герцогство Верхня і Нижня Сілезія (Австрійська Сілезія)
    • Герцогство Штирія
    • Маркграфство Моравія
    • Княжий округ Тіроль
      • Земля Форарльберг
    • Австрійське примор'я
      • Княжий округ Гориця і Градішка
      • Місто Трієст
      • Маркграфство Істрія
  • Транслейтанія (землі угорської корони; Територія - 325 411 км²)
    • Королівство Угорщина
    • Королівство Хорватія і Славонія
    • Місто Фіуме
  • Боснія і Герцеговина (з 1908).

Населення

Етнічна карта Австро-Угорщини.

Австро-Угорщина була багатонаціональною державою, в якій проживало 1908 року 50,293 млн осіб більш 25 націй та народностей. Найчисельніші: німці, угорці, чехи, українці, поляки, словаки, хорвати. Українців 1910 року налічувалось 4,178 млн осіб, що становило 8% населення імперії, та понад 400 тисяч латинників (обернених в католицизм українців) та пословачених українців .

Зі зростанням капіталістичної економіки на національних окраїнах, зокрема в Чехії, посилилися національні суперечності. Тому національне питання в Австро-Угорщині було віссю політичного життя. Панівні класи розглядали Боснію, Галичину, Словаччину та інші слов'янські окраїни як колонії (див. Австро-угорський компроміс#Реакція і спроби реформ). В економічному і культурному житті Галичини панувала польська шляхта, на яку спирався австрійський уряд.

Історія

У середині XIX сторіччя багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Протиріччя між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 1848–1849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні 1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.

Палата Депутатів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.

Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). 1907 року було запроваджено загальне виборче право і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від рейхсрату та сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, за спеціально укладеною угодою. 1867 року квота встановлювалася у 70% для Австрії і 30% — для Угорщини.

Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх протиріч між окремими частинами імперії. Незадоволеними були, насамперед, Чехія і Хорватія. З останньою 1868 року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила протиріччя. Однак із Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у рейхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі протиріччя не вдалося.

Існування українців на Закарпатті взагалі не визнавалося угорською владою. 1868 року сейм у Будапешті оголосив усе населення краю угорською нацією. На Буковині та Галичині становище було дещо кращим. На цих землях виникли й успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації («Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка) та політичні партії, українські представники були у рейхсраті та провінційних сеймах. Однак і тут українці перебували у нерівноправному становищі. У Галичині влада фактично належала полякам, а на Буковині — німцям та румунським боярам. Офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині — німецька.

Австро-Угорщина. 1878–1918 роки: 1. Богемія, 2. Герцогство Буковина, 3. Каринтія, 4. Крайна, 5. Далмація, 6. Королівство Галичини і Володимирії, 7. Австрійське Примор'є, 8. Нижня Австрія, 9. Моравія, 10. Зальцбург, 11. Австрійська Сілезія, 12. Штирія, 13. Тіроль, 14. Верхня Австрія, 15. Форарльберґ, 16. Угорщина, 17. Хорватія і Славонія, 18. Боснія і Герцеговина.

Зовнішня політика Австро-Угорської імперії після поразок у війнах з Німеччиною та Італією була спрямована переважно на Балкани. 1878 року австро-угорські війська окупували Боснію і Герцеговину. Анексія окупованих територій 5 жовтня 1908 року призвела до загострення відносин Австро-Угорської імперії з Російською імперією, результатом чого стало укладення таємної угоди з Німецькою імперією 7 жовтня 1879 року. 1882 року до цього договору приєдналася Італія, завершивши, таким чином, створення воєнно-політичного блоку — Троїстого Союзу, спрямованого проти Франції та Російської імперії.

Проект реформи Австро-Угорщини

Проект Сполучених Штатів Великої Австрії Докладніше: Сполучені Штати Великої Австрії

До початку XX століття стало явним, що державний організм, де дві нації домінують над дев'ятьма в принципі нежиттєздатний, що підтверджувалось численними терористичними актами, повстаннями, демонстраціями та заворушеннями.

Франц Фердинанд планував радикально перекроїти карту Австро-Угорської імперії, створивши напівавтономні штати, кожен з яких би представляв одну з 11 націй імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії. Але план реформ не був втілений в життя через вбивство ерцгерцога та початок Першої світової війни, внаслідок якої зникла сама імперія.

Економіка

Докладніше: Економіка Австро-Угорщини

Перша світова війна

28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердінанда, що стало приводом для початку Першої світової війни 1914–1918 років.

28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, а 6 серпня 1914 року — Російській імперії. На фронті чехи, словаки, українці і хорвати переходили на бік росіян, відмовлялися йти в наступ. Армія зазнавала серйозних воєнних поразок. Революція в Російській імперії справила великий вплив на трудящих.

Навесні 1918 року Австро-Угорщина разом з Німеччиною окупувала Україну. Спілкування з революційними масами, боротьба українського народу проти загарбників призвели до швидкого революціонізування окупаційних військ. Солдати, що поверталися, приносили з собою ліві ідеї. Все частіше почали вибухати страйки і демонстрації проти війни, в тому числі в армії.

Війна Австро-Угорської імперії проти країн Антанти 1914–1918 років в союзі з Німецькою імперією, Болгарією та Османською імперією завершилася крахом імперії.

Розпад імперії

Розпад Австро-Угорщини в 1918 році.

У жовтні-листопаді 1918 року угорські, чеські, словацькі, а незабаром також і австрійські війська почали тікати з фронту. Почалась революція. Австро-Угорщина підписала з Антантою угоду про перемир'я, фактично капітуляцію.

На землях Австро-Угорщини утворилися самостійні держави: Австрія, Угорщина, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців (Югославія). Частина колишніх територій Австро-Угорської імперії:

  • Австрійське Примор'я, Рієка і Південний Тіроль відійшли до Італії;
  • частина Трансільванії, Банат і Буковина — Румунії;
  • Галичина та Володимирія в червні-липні 1919 року була захоплена Польщею.

Етнічні українські землі Австро-Угорщини були розділені між трьома державами:

  • Закарпатська Україна опинилася під владою Праги,
  • Буковина — Бухареста,
  • Галичина — Варшави.

Примітки

  1. ↑ В даному випадку розуміється, що обидві держави (Австрія і Угорщина) являються одночасно і об'єднаними (в якихось сферах) і, в той же час, незалежними (в більшості сфер).
  2. ↑ Енциклопедія українознавства. Словникова частини. (Текст ЕУ-2). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 17.

Література

  • Малий словник історії України / відпов. ред. Валерій Смолій. — Київ : Либідь, 1997.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 томах / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Оповідання з історії Австрійсько-Угорської держави в зв'язі з всесвітньою історією. Коломия 1914
  • Ерусалимский А. С. Внешняя политика и дипломатя германского империализма в конце XIX века. М.—Л., 1948. (рос.)
  • Трайнин И. П. Национальные противоречия в Австро-Венгрии и ее распад. И.—Л., 1947. (рос.)
  • Осечинський Б. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. Львів. 1954.
  • М.Литвин, Науменко К. Історія ЗУНР.— Львів: Інститут українознавства НАНУ;видавнича фірма «Олір», 1995.— 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9

  Перша світова війна   Історія

австро угорщина вікіпедія, австро-угорщина


Австро-Угорщина Інформацію Про

Австро-Угорщина


  • user icon

    Австро-Угорщина beatiful post thanks!

    29.10.2014


Австро-Угорщина
Австро-Угорщина
Австро-Угорщина Ви переглядаєте суб єкт.
Австро-Угорщина що, Австро-Угорщина хто, Австро-Угорщина опис

There are excerpts from wikipedia on this article and video

Випадкові Статті

Ophidion scrippsae

Ophidion scrippsae

Ophidion scrippsae — вид риб родини Ошибневих Ophidiidae Поширений у східній Пацифіці від Пойнт...
Комар Володимир Степанович

Комар Володимир Степанович

Медіафайли у Вікісховищі У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Комар Володимир Ст...
1 липня

1 липня

1 липня — 182-ий день року (183-ий в високосні роки) в григоріанському календарі. До кінця року...
Хачеріді Євген Григорович

Хачеріді Євген Григорович

* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті. Інформацію поно...